Читати книгу - "Ставка: ненависть, Горова Ольга"

12

– Мені потрібно більше часу, аніж два тижні, – не визнаючи та не розказуючи поки того, що взагалі геть не має досвіду, спробувала донести вона свою позицію. – Надто багато всього сталося за цей місяць. Новий університет, люди, подруги… Ти, – вона подивилася на Алекса.

 А той скинув брови, немов здивовано. Але міцно обіймати її не припинив.

 – О, ні! – розсміялася вона тому виразу іронічного подиву. – Ти – чудовий, безсумнівно! 

 Софія нахилилася та поцілувала його у кінчик трохи зухвалої посмішки.

– Позатим… я потребую трохи більше часу, – все ж залишилася при своїй думці.

 На мить здалося, ніби у його погляді промайнуло щось напружене. Незвичні риски перетнули шкіру біля очей й рота… Досада?.. Софію внутрішньо стиснуло…

 Але тут сонце впало інакше і Софія зрозуміла, що помилилася. То їй через тіні здалося. Хлопець дивися щиро. Кивнув та ніжно погладив її щоку розкритою долонею.

– Що ж… Так, я розумію. І геть не хочу тиснути. Ти неймовірно цінна для мене, Софі! – повільно кивнув Алекс.

 Обвів поглядом простір навколо, та знову глянув на неї, наче, цілком сприйнявши її доводи та не образившись.

 – Але, зауваж, я буду радий і просто побачити тебе у себе. Ми можемо з'їсти піцу чи подивитися кіно. Самі. Просто вдвох… без продовження. Це теж дозволить тобі відпочити та краще пізнати мене, – додав хлопець із відкритою посмішкою.

 Це було… слушно. І Софія не знайшла, що заперечити. Та й… не можна сказати, що вона не хотіла проводити з ним час. Хотіла! Мабуть.

– Добре, вмовив! – розсміялася тихо та потерлася носом о його шию.

– То завтра? – зрадів він.

– Ні, завтра в мене довга розмова з кураторкою, – вона закотила очі. – Маю визначитися з темою для курсової. Післязавтра краще.

– Ловлю на слові! – він міцніше обійняв її.

 У Алекса був шикарний парфум, приємний, якийсь цитрусовий.

 Щоправда, часто хлопець тим аж надто зловживав. А Софія мала дуже чутливий нюх.

 Їй навіть якось жартома порадили у парфумери йти, та то не так захоплювало її, як журналістика. Але зараз вона так підозрювала, що цим ароматом Алекс хотів перекрити власний, ледь солодкуватий запах, який завжди її підсвідомо спантеличував чомусь. Немов якась невідповідність.

 

Грегорі перестрів її наступного дня після пари з соціології. І йому тут точно не було чого робити. Мабуть, саме тому Софія дійсно здивувалася, побачивши, як хлопець підпирає підвіконня у коридорі.

 У його зовнішності не було жодного натяку на привітність. Але він відразу витріщився на неї, варто було Софії вийти у коридор. Ніби якимсь дивом відчув її серед натовпу студентів, що вивалив з авдиторії. І знерухомив своїм темним поглядом. От правда! Аж перепнулася!

 Чомусь стало лячно. Алекса сьогодні в університеті не було, він про то їй у чаті написав. А зустрітися у нього вони домовилися завтра ввечері. То що потрібно його другу тут? І чому він так дивиться, ніби всі її уявні “гріхи” подумки зважує?!

 Оцей вічний вираз зверхності на обличчі Грегорі – вибішував!

 Неподалік від Грегорі стояв ще один хлопець. Теж приятель Алекса та Грегорі, та Софія частіше бачила того саме з ректорським синком і саме  тоді, коли Алекса не було поруч. Це все… дійсно напружувало.

 І тут Грегорі підняв руку та поманив її до себе владним та трохи зверхнім помахом долоні. 

 Капець! Та що собі думає цей телепень?!

 Це так обурило Софію, що вона аж пирхнула! Ще й ногою притупнула!

 Та, забувши про острах, ринулася до цього самозакоханого нахаби, облишивши обережність!

 Власне, як частіше всього і ставалося. Цей Грегорі вмів її з себе вивести… ага, одним помахом пальця! І зараз їй дуже кортіло його на місце поставити!

____________

Хтось точно вміє зачепити Софію за живе просто поглядом))) Але що ж йому тут знадобилося, як гадаєте? ;-)

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно