Читати книгу - "Мандрівний замок Хаула"

Софі відчинила четверті двері, за якими була лише комірчина для мітел, на ручках яких висіли два ще цілком пристойні, одначе геть запилюжені оксамитні плащі. Софі поволі причинила і ці двері. Відтак залишалися тільки двері в стіні з вікном — саме ті, в які Софі вчора ввійшла. Вона пошкутильгала до них і обережно їх відчинила.

Софі на мить завмерла, дивлячись, як за дверима поволі пропливає горбистий краєвид, як під порогом пригинається верес; вона відчувала, як вітер ворушить її поріділе волосся, і вслухалась у гуркіт і скрегіт великих чорних каменів. Тоді вона зачинила двері й підійшла до вікна.

За вікном Софі знову побачила приморське містечко. Причому це була ніяка не картинка. Жінка з будинку навпроти вимітала за поріг сміття. За дахом височіла щогла, на якій різкими ривками напиналося вітрило із сірого полотна. Саме цієї миті воно наполохало зграйку чайок, які знялися у повітря і стали кружляти на тлі блискотливої морської синяви.

— Нічого не розумію, — звернулася Софі до черепа.

Та нараз їй здалося, що пломінець уже майже погас, тому вона пішла і підклала у вогнище кілька полін, а тоді вигребла трохи попелу.

Між полінами затанцювали зелені язички полум’я, маленькі і кучеряві, а за ними вгору зметнулося подовгувате синє обличчя із зеленим вогняним чубом.

— Доброго ранку, — звернувся до неї вогненний демон. — Не забувай, що ми уклали угоду.

Значить, їй таки справді нічого не приснилося. Софі була не вельми тонкосльозою, але тут вона сіла в крісло і просиділа досить довго, дивлячись на вогненного демона, що тремтів і розпливався в неї перед очима, не звертаючи уваги на шум, який долинав згори. Цей шум, очевидно, мав означати, що Майкл уже прокинувся, а ще за кілька хвилин з’ясувалося, що він стоїть коло Софі з трохи заклопотаним, а трохи сердитим виглядом.

— Ви все ще тут? — поцікавився він. — Чого вам треба?

Софі шморгнула носом.

— Я стара… — почала вона.

Однак більше вона нічого не змогла про себе сказати — власне, все сталося так, як і пообіцяла їй Відьма. Добре хоч, що вогненний демон сам про все здогадався.

— Ну, старість рано чи пізно трапиться з кожним із нас, — сухувато проговорив Майкл. — Може, ви хочете поснідати?

Софі зрозуміла, що вона таки справді дуже міцна стара.

Востаннє Софі підкріплялася хлібом із сиром учора в обід і встигла зголодніти як вовк.

— Авжеж! — вигукнула Софі, а коли Майкл пішов до буфету, вона підхопилася і зазирнула йому через плече, щоб побачити, що там є їстівного.

— Боюся, у нас тільки хліб із сиром, — ще сухіше промовив Майкл.

— Але ж там цілий кошик яєць! — здивувалася Софі. — А ото хіба не бекон? Та й випити чогось гарячого не завадить… Де у тебе чайник?

— Немає, — відповів Майкл. — У нас тільки Хаул уміє готувати.

— Я також умію готувати, — заявила Софі. — Зніми-но мені он ту сковорідку — і сам у всьому переконаєшся!

Вона потягнулася за великою чорною сковорідкою, яка висіла в буфеті на стінці, хоча Майкл усіляко намагався її втримати.

— Ви мене не зрозуміли, — сказав Майкл. — Це Кальцифер, вогненний демон. Він не схилить голови ні перед ким, окрім Хаула. Він не дозволить, щоби на ньому готували.

Софі обернулася і гостро глянула на вогненного демона. Він злісно блимнув у відповідь:

— Я не дозволю, щоби мене експлуатували!

— То ти хочеш сказати, — звернулася Софі до Майкла, — що тобі щоразу доводиться обходитися без теплого пиття, поки не повернеться Хаул?

Майкл ніяково кивнув.

— Тоді це тебе експлуатують! — сказала Софі. — Дай-но її сюди.

Софі вирвала сковорідку з Майклових рук (він нізащо не хотів її відпускати!), кинула в неї бекон, застромила в кошик з яйцями дерев’яну ложку — і з усім цим добром підійшла до вогнища.

— Ну, Кальцифере, — сказала вона, — годі комизитися. Нахиляй голову.

— Ти мене до цього не змусиш! — протріщав вогненний демон.

— Ще й як змушу! — проскрипіла у відповідь Софі з тією люттю, яка частенько зупиняла навіть її сестричок у розпал бійки. — Тільки спробуй не послухатися — і я заллю тебе водою. Або візьму щипці — й заберу в тебе обидва поліна, — додала вона, з хрускотом у кістках опускаючись на коліна перед вогнищем.

Нахилившись, вона шепнула:

— А ще я можу розірвати нашу угоду або розповісти про неї Хаулу. Що ти на це?

— Прокляття! — засичав Кальцифер. — Майкле, чому ти її сюди впустив?!

Він став неохоче нахиляти своє блакитне обличчя, аж доки зверху не залишилося тільки декілька зелених язичків полум’я, що танцювали на полінах.

— Дякую, — сказала Софі і притиснула зелені язички полум’я важкою сковорідкою, щоби не дати Кальциферові знову піднятися.

— Сподіваюся, твій бекон пригорить, — здавлено огризнувся Кальцифер з-під сковорідки.

Софі вкинула в сковорідку тонко нарізаного бекону. Сковорідка була добра, тож розігрілася швидко. Бекон зашкварчав, відтак Софі довелося обгорнути руку спідницею, щоби не обпектися. Двері відчинилися, але через шипіння Софі цього не розчула.

— Не роби дурниць! — нагадала вона Кальциферові. — І не крути головою, бо мені ще треба вибити яйця.

— А, Хауле, привіт, — безпорадно вимовив Майкл.

При цих словах Софі обернулася — можливо, аж занадто поспішно — і стала розглядати господаря Мандрівного Замку. Високий зеленоокий юнак у напрочуд розкішному блакитному зі срібним шиттям костюмі завмер. Він навіть не встиг поставити у куток гітару.

Тим часом Софі порядкувала коло вогню і доволі-таки спокійно розглядала Хаула.

Хаул відкинув пасмо білявого волосся, яке спадало йому на очі, та, у свою чергу, став зацікавлено розглядати Софі. На його подовгастому вузькому обличчі з’явився здивовано-розгублений вираз.

— Хто ви така? — поцікавився Хаул. — Де я міг бачити вас раніше?

— Ви мене не знаєте, — впевнено збрехала Софі.

Врешті-решт, перша і єдина її зустріч із Хаулом була настільки короткою, що він заледве встиг назвати її сірою мишкою, — тож це можна було вважати правдою.

Софі припускала, що їй належало би подякувати долі за тодішню щасливу втечу, однак зараз, щиро кажучи, її займала лише одна думка: «Боже милостивий! Та цей чарівник Хаул, при всій його злостивості, — всього лише двадцятирічна дитина! Бути старою — надзвичайно корисна річ», — думала вона, перевертаючи бекон на сковорідці.

Софі радше погодилася б умерти, ніж дала би зрозуміти цьому дженджуристому молодикові, що якраз вона і була тією дівчиною, яку він пошкодував на Травневому святі. Серця і душі тут ні при чому. Хаул ні про що не довідається.

— Вона каже, що її звати Софі, — пояснив Майкл. — Прийшла вчора ввечері.

— А як