Читати книгу - "Поетика"

Пізнавання ж, як видно вже з самого цього слова, є перехід од незнання до знання, або до дружби, або до ворожнечі тих, кому визначено долею щастя або нещастя. Найкраще те пізнавання, разом з яким відбувається перипетія, як, наприклад, в «Едіпі»{70}. Бувають, звичайно, і інші пізнавання; вони можуть стосуватись, як уже сказано, і неживих речей та взагалі різних випадковостей: можна також довідатись — зробив чи не зробив хто-небудь якийсь вчинок. Але найважливіше для фабули і для дії є пізнавання про яке сказано вище, бо [1452 b] таке пізнавання і перипетія викликатимуть жаль або жах, а трагедія і є відтворення саме таких дій; крім того, при такому пізнаванні виявлятиметься і щастя, і нещастя.

Через те, що пізнавання завжди є пізнавання якоїсь особи, то буває, що хтось один пізнає іншого, тоді як сам він йому не відомий, а інколи обом доводиться один одного впізнати. Наприклад, Орест{71} упізнає Іфігенію{72} при передачі листа, а щоб Іфігенія теж могла його впізнати, потрібний був інший спосіб пізнавання.

Отже, фабула включає в себе як складові частини перипетію і пізнавання. Третя — страждання. Про перипетію і пізнавання уже сказано, а страждання — це дія, сполучена з загибеллю або муками, як-от, наприклад: смерть на сцені, нестерпні болі, поранення тощо.

XII

Про ті елементи трагедії, з яких належить користуватися як з основних, ми сказали раніше{73}. Що ж до її обсягу та складових частин, то вона поділяється на пролог, епісодій, ексод, хорову частину. В склад останньої входять парод і стасим — частини, спільні для всіх хорів, а в деяких є ще й співи зі сцени і комоси.

Пролог{74} є ціла частина трагедії перед виходом хору: епісодій{75} — ціла частина трагедії поміж суцільними хоровими співами, ексод{76} — ціла частина трагедії, після якої немає співів хору; з хорової ж частини — парод є перший виступ цілого хору, стасим{77}— це хорова пісня без анапестів{78} і трохеїв, а комос — спільний жалібний спів хору і акторів. Отже, про елементи трагедії, з яких належить користуватися як з основних, ми говорили раніше, що ж до обсягу та складових частин, на які вона розподіляється, то вони ось такі, як щойно сказано.

XIII

Чого треба домагатися, а чого уникати, складаючи фабули, і в чому полягає завдання трагедії — про це слід би говорити тепер, безпосередньо після сказаного. Композиція кращої трагедії повинна бути не проста, а заплутана, а до того ще й має відтворювати жахливе і гідне співчуття, бо саме в цьому і полягає суть такого зображення. Отже, насамперед ясно, що не слід показувати на сцені переходу гідних людей від щастя до нещастя, бо це й не жахає і співчуття не викликає, а обурює, ні переходу людей негідних від нещастя до щастя, бо це менш за все трагічне — адже тут нема нічого, що для цього потрібне: ні людяного, ні вартого жалю, ні жахливого. [1453 a] Не повинні також і зовсім погані люди із щастя впадати у нещастя — такий збіг подій може й викликав би почуття людяності, але не жалю і не жаху; бо співчуття можливе до безвинно нещасного, а жах — з приводу недолі нам подібного, — тим-то в такому випадкові місця ні жалю ні жахові не буде.

Отже, лишається посередині між ними той, хто, не визначаючись ні чеснотою, ні справедливістю, впадає в нещастя не через свою нікчемність і мерзенність, а через якусь помилку, тоді як раніше він був у великій пошані і щасті{79}, як, наприклад, Едіп, Фієст{80} і інші видатні мужі з таких же родів.

Треба, щоб добре складена фабула була скоріше простою, ніж подвійною, як каже дехто, і являла перехід не до щастя з нещастя, а, навпаки, з щастя до нещастя, — але не через мерзенність, а через велику помилку людини — або такої, як ми говорили, або скоріше кращої, ніж гіршої. Доказ цьому — в досвіді минулого: раніше поети переповідали які б не припало міфи, а тепер кращі трагедії складаються навколо небагатьох родин, наприклад, навколо Алкмеона{81} і Едіпа, Ореста, Мелеагра{82}, Фієста, Телефа{83} та інших, кому довелось або зазнати, або вчинити щось страшне.

Отже, кращою щодо вимог мистецтва є трагедія саме такого складу. Ось чому помиляються ті, хто докоряє Евріпідові, що він робить це у своїх трагедіях, і багато його творів кінчаються нещастям. Як уже сказано, це — правильно. Найкращий тому доказ: на сцені під час вистав найтрагічнішими виявляються саме такі твори, якщо вони вдало виконані. І Евріпід, хоч в інших відношеннях і не дуже добре порядкує своїм матеріалом, все ж таки виявляється найтрагічнішим з поетів.

Друга за своїм значенням, а дехто вважає її першою, є трагедія, яка має подвійний сюжет, подібно до «Одіссеї», і закінчується для людей кращих і гірших протилежними наслідками. Першою вона здається через слабкість театральної публіки, — адже поети пристосовуються до глядачів, догоджаючи їх смакові. Але не в цьому задоволення від трагедії, — це більш властиво комедії, бо тут навіть ті, що були в міфі найлютішими ворогами, як, наприклад, Орест і Егіст{84}, кінець кінцем стають друзями і ніхто ні від кого не вмирає.

XIV

[1453 b] Жахливе і гідне співчуття може бути викликане сценічним сприйманням або й самим збігом подій, — останнє має перевагу і становить ознаку кращого поета. Отже, фабулу треба складати так, щоб кожен, навіть не дивлячись на сцену, а тільки слухаючи про події{85}, тремтів і співчував тому, що діється. Це переживає кожен, слухаючи фабулу про Едіпа. Забезпечення цього через сценічне сприймання не так справа мистецтва, як хорегії{86}, а ті, що, покладаючись на сценічне сприймання, показують не жахливе, а тільки дивовижне, не мають нічого спільного з трагедією, бо від трагедії треба вимагати не задоволення взагалі, а