Читати книгу - "Не можна вбити, Велена Солнцева"

 Всю ніч мені чувся шепіт, ніби сам вітер розмовляв зі мною щось намагаючись розповісти, а я не могла розібрати. Чула тільки невиразне бурмотіння, яке не могла зрозуміти. Я так і заснула на порозі, притулившись спиною до вхідних дверей, не могла змусити себе повернутися до будинку, наче щось тримало мене зовні.

Вранці через незручну позу ледве змогла встати, все тіло страшно затекло і боліло. Катя так і не повернулася, я дуже сподівалася що вона просто заснула в машині, вирішивши залишити розбір польотів на ранок.

Розім'явши м'язи пішла до хвіртки, там мене зустрічали три чорні і голодні морди.

-Ви їсти хочете? Зачекайте, зараз подивлюся що можна вам згодувати.

Повернулась у будинок і зазирнула в морозилку, вона була під зав'язку забита м'ясом. Витягнувши шматок побільше, закинула його в мікрохвильову піч на швидке розморожування. Вже через десять хвилин йшла назад з мискою наповненою м'ясом для собак і великою чашкою кави для себе. Я чудово розуміла що боягузка, і просто боюся зараз розмовляти з Катею, тому відтягую цей момент як можу, але нескінченно це тривати не може.

- Тримайте.

Поставила миску на землю і собаки по черзі обнюхали вміст, я ж пішла до машини. Скло виявилося запітнілим і не було жодної можливості розглянути що там усередині.

-Катя. - покликала, акуратно постукавши по склу. - Катюш, давай поговоримо.

Мені ніхто не відповів. Серце тривожно завмерло, вже не церемонячись смикнула двері на себе, в машині виявилося порожньо, тільки на пасажирському сидінні валялася пачка сигарет і запальничка.

Присіла поряд з машиною, розгублено озираючись навкруги. Куди вона могла подітися? Де мені її шукати? Поруч собаки із задоволенням поглинали запропоноване м'ясо, у них і запитала.

-І де вона?

Як не дивно на моє запитання вони відреагували, одночасно голосно заскулив.

-Чортівня якась. Потрібно їй зателефонувати, сподіваюся телефон вона не посіяла ніде.

Телефон лежав там же де ми залишали їх учора ввечері - в коридорі на тумбочці. Покрутивши гаджет у руках поклала назад.

-Чорт.

Може зателефонувати батькові Катерини, він переверне всю землю у пошуках улюбленої дочки. Схопила її телефон і тут же розчаровано видихнула, він був запаролений і зараз я могла спостерігати лише заставку, де ми вдвох посміхаємось на всі зуби в одній з кафешок поряд з універом. Потрібно йти в поліцію і писати заяву про зникнення людини, спочатку бабуся та мама, тепер Катя, не могли ж вони просто так зникнути.

До центру села йти кілометрів п'ять, думаю якщо зараз вийду, години через дві буду там, я маю встигнути до обіду. Схопила сумочку, телефони, та побігла на вихід. Там уже чатували собаки, вони з'їли все м'ясо і по їх погляду було зрозуміло що цього мало, але я не могла самовільно розпоряджатися чужими запасами.

-Я йду.

Собаки синхронно схилили голови набік.

-Хто ж ваш господар?

Вони вичікувально дивилися на мене, чого хочуть було зовсім незрозуміло. Озирнулась на всі боки, пригнічено хитаючи головою.

-І в який бік іти?

Одна тварина підійшла до мене і тицьнулася мокрим носом у долоню.

-Що таке? - погладила собаку по загривку.

Він зробив крок убік і глянув на мене, потім ще один і знову обернувся.

-Ти хочеш показати куди мені йти?

Собака не відреагував продовжила йти далі, дві інші потяглися слідом. Почуваючись вкрай дивно, пішла за ними. Щось із цими псами не так, та й не лише з ними, а з усім цим місцем явний непорядок.

На вулиці виявилося спекотно, закритий довгий сарафан був не найкращим варіантом для пішої прогулянки, але нічого іншого все одно не було. Навколо не було нікого, за весь час я тільки пару разів зустріла бабусь на лавці, але при моєму наближенні вони швидко відверталися і вдавали що зовсім мене не помічають, ось тільки їхні пальці дивним чином закручувалися в дулю. Більше я не робила жодних спроб взаємодії із місцевим населенням.

Іти довелося досить довго, але завдяки компанії не таке страшно. Підійшла до вже знайомої крамниці, сьогодні там знову були бродячі собаки в компанії чоловіка який мирно сопів біля порога, поширюючи навколо себе сивушний аромат. Продавчиня за прилавком була та сама, з тим самим романом у руках. От тільки побачивши мене вона відразу схопилася:

-Добрий день! Знайшли вчора будинок бабусі? Як вона поживає?

-Знайшли. - сама вразилася наскільки сухо звучить мій голос, це на мене було не схоже. – Підкажіть, де у вас можна знайти дільничного?

Жінка наморщила чоло.

-А вам навіщо? Сталося що?

-Я у вас просто запитала де відділення поліції, не потрібно робити висновків, просто дайте відповідь.

На її обличчі промайнула гама емоцій - від явної цікавості до відвертої зневаги.

-Відділення немає, а де дільничний живе розповім. Підете прямо, через десять будинків зверніть праворуч, і там побачите сірий невеликий будинок.

Дорогу я знайшла швидко і  сірий будинок теж. Ось тільки дільничного не опинилося на місці, його дружина запропонувала зачекати її чоловіка на лавочці, завіривши що він через годину повернеться. Виявляється у сусідки курей місцеві алкаші покрали, і він поїхав із ними розбиратися. У результаті розбирання тривало набагато довше, і мабуть пішли не в тому ключі, оскільки додому дільничний приїхав напідпитку і з однією куркою під пахвою.

-А що це за красуня?

Чоловік плюхнувся поряд на лаву, і всі мої надії відразу розсипалися. Не буде він нікого шукати, хоча якщо налякати батьком подруги, то може і поворухнеться. За ворота вискочила дружина місцевого охоронця закону та порядку.

-До тебе онука Агрипіни Федотівни прийшла, каже бабуся зникла.

Чоловік випустив нещасну пошарпану курку і перехрестився.

-Слава богу згинула стара, зовсім замучила.

У мене очі стали круглими.

-Ви що таке кажете?

-Правду, дитинко. А ти якщо хочеш цілою виїхати, то прямо зараз іди на станцію. Надвечір дійдеш, а зранку електричка на місто йде.