Читати книгу - "Як я стала королевою, Ольга Обська"

Камеристки впливли в кімнату суцільним потоком, повправлялися в кніксенах, і простір навколо Аліси завирував. Здавалося, що вбрання прямо таки залітають в шафу. Шафа, треба сказати, була розміром з невелику кімнату. Вона все наповнювалася і наповнювалася незліченними сукнями, спідницями та блузами, накидками та манто, пеньюарами, капелюшками, панчохами та взуттям.

Так багато жіночого одягу одночасно в одному місці Аліса навіть у найбільшому бутику не бачила. Аж в очах миготіло, причому не лише від різноманіття вбрання, а й від камеристок. Скільки їх має бути у королеви? Два десятки? Альба, Вітторія, Елоїса, Лютиція... Чи варто говорити, що запам'ятати всі ці імена було неможливо?

Поки частина дівчат займалися наповненням шафи, інші взяли на себе підготовку самої Аліси. Її оточили атмосферою підвищеної уваги, послужливості та улесливості. Дружний хор солодких голосів безперестанку виражав захоплення з приводу невимовної краси новоспеченої королеви, її білої шкіри та розкішного пшеничного волосся.

Командувала розторопними діями камеристок немолода дама в оксамитовій фіолетовій сукні з волоссям у колір сукні — мабуть, вона у них старша.

— Сьогодні найособливіший день у вашому житті, моя королево, — її мімічні м'язи рухалися настільки активно, що мушка на лівій щоці так і підстрибувала у такт словам. — Сьогодні ваш перший вихід перед вірнопідданими. Ми зробимо все, щоб ви виглядали бездоганно, щоб ваша краса засліпила всіх і кожного.

Аліса не була впевнена, що їй хочеться когось засліплювати. Свого часу вона багато експериментувала із зовнішністю і дійшла висновку, що найзатишніше почувається, коли виглядає природно. Однак її вже затягували в корсет, вбирали в парчу і оксамит, обплітали мереживом, напомаджували і пудрили, обприскували парфумами та посипали блискітками.

— Розабелло, займися нарешті укладанням волосся, — скомандувала старша одній із дівчат. — Треба скрутити локони у тугі буклі.

Та ніби не почула — продовжувала м'яко розчісувати волосся Аліси дерев'яним гребнем.

— Жвавіше! — підганяла фіолетова дама. — У нас мало часу! Розабелло, ти що, спиш на ходу?

— Мадре Карло, я не можу стягувати локони моєї королеви в буклі, — нарешті, нерішуче озвалася дівчина з гребнем.

— Чому? — обурилася старша.

— Волосся її величності таке прекрасне! Воно має залишитися розпущеним. У мене рука не піднімається зіпсувати його буклями.

— Та ти хоч розумієш, що кажеш? — фіолетова дама відсунула Розабеллу вбік. — Іди геть. Я з тобою потім розберуся. — Розвернувшись до Аліси, жінка пояснила: — Вона в нас новенька, і, гадаю, надовго не затримається.

— Ні, Розабелла залишиться і займеться моєю зачіскою, — Аліса не могла дозволити ображати єдину адекватну камеристку. Дівчина має свою думку, і вона не побоялася її відстоювати! — Розабелло, закінчи укладання мого волосся так, як ти хотіла.

— Ваше волосся не вимагає укладання, моя королево, — Розабелла вкрилася рум'янцем збентеження, — воно прекрасне саме собою. Дозвольте мені закріпити діадему і залишити його розпущеним.

Аліса кивнула на знак згоди. Розабелла швидко впоралася із завданням. Фіолетова дама дивилася на плоди її праці з погано прихованим скепсисом.

— Моя королево, — нахилилася вона до самого вуха Аліси, — дозвольте мені сказати кілька неприпустимих для мого статусу слів, але я відчуваю своїм обов'язком їх вимовити.

— Кажіть.

— Ваша краса неперевершена, ви досконалі та неповторні…

— Ближче до суті.

— За всієї вашої краси ви ееее… — фіолетова дама старанно добирала слова: — виглядаєте дуже юною…

Скажімо, Америку цією фразою Алісі не відкрили.

— …щоб справити на своїх вірнопідданих правильне враження, щоб постати перед ними солідною та авторитетною, вам потрібна інша зачіска…

А, то он куди вона хилить.

— Ні, мадре Карло, — посміхнулася Аліса, — авторитет заробляється не буклями.

Мушка на щоці фіолетової жінки активно смикалася, але сама жінка так нічого і не сказала.

— Ти готова, моя королево? — у кімнату зайшов король. Вірний собі — без стуку.

Його білий парадний камзол був розшитий позолотою і дуже йому личив.

Аліса теж вся була в позолоті, але ще у дзеркало не встигла на себе подивитися. Хоча, можливо, воно й на краще — не факт, що вона буде в захваті від свого нового образу.

— Готова.

Його урочиста величність галантно взяв її під лікоть і вивів з кімнати. Аліса ледве встигла прихопити аркуш із промовою.

Вони йшли коридорами палацу, і Аліса була вражена… ні, не розкішшю, а тим, наскільки витончено, зі смаком оформлений інтер'єр. Велика кількість живих рослин, квітучих і плодоносних, багато вільного відкритого простору і цілі стіни мозаїчного скляного панно, яке фарбувало сонячне світло, що проходило крізь нього то смарагдовими, то блакитними відтінками, нагадуючи про щось тепле і безтурботне, про море і літо.

І чому Аліса так спокійно роздивляється інтер'єри, анітрохи не хвилюючись щодо майбутнього виступу? Щось із нею все таки не так. Вона, як і раніше, перебуває в якомусь легкому дурмані.

— Ми заходимо до головної зали палацу, — попередив король біля одних із дверей. — Балкон цієї зали виходить на зовнішнє подвір'я, яке вже сповнене людьми, які чекають на твій виступ.

У Аліси очі різонуло від яскравого світла, яким була наповнена зала. Зі стелі звисали сотні кришталевих ниточок, що світяться.

Король провів її килимовою доріжкою через зал, і вони опинилися на балконі.

— Я представлю тебе вірнопідданим, але більше не промовлю жодного слова — такий звичай. Королева має сама виголосити промову.

Авжеж, виголосить... Аліса що, не в змозі прочитати з папірця кілька речень?

Вони підійшли до поруччя, а там, унизу, коливалося живе море людей. Була заповнена вся величезна площа — яблуку ніде було впасти.

— Мій народе, — звернувся король до присутніх. Його голос, наповнений силою і могутністю, вільно летів над площею. Напевно, тут спеціальна акустика передбачена. — Здійснилося! Я, Еміліо Бруно, король великої Парлеані, представляю вам мою королеву.