Читати книгу - "Пропала злодійка, Майкл МакКланг"

-- Для цього не потрібно двадцять штук, -- сказав Кіль.

-- Правильно. – Більшість я буду тримати під рукою на випадок, якщо мені буде потрібна власна армія. Я щиро сподівався, що до цього не дійде. Я зачерпнув повні жмені марок і вручив йому.

-- Перш за все знайди двох найманців, яким можна довіряти.

-- Звідки мені знати чи їм можна довіряти?

Я посміхнувся.

-- Я покладаюся на твій здоровий глузд. – А ще я перевірю їх під Примусом. – Один залишиться тут, інший буде повсюди ходити за тобою.

-- Я сам можу постояти за себе.

-- Що, твоя рука зцілилася поки я не дивився? Тобі потрібен охоронець, Кілю. Белларіус далеко не безпечне місце, а я вже перетворив у ворога одну з ворогуючих сторін. Ти будеш мішенню.

-- Гаразд, -- сказав він, йому це явно не подобалося. – Що ще?

-- Сходи до Мок М‘єна і скажи йому нехай зайде до мене по платню. Після цього підшукай нам домогосподарку, яка вміє куховарити і якій можна довіряти, й відправ її до мене, сюди. Тоді замов для нас якісь порядні меблі й знайди кравця. Нехай прийдуть сьогодні ввечері. А ще мені потрібна рибальська сітка, така міцна і велика, яку тільки можна знайти. Краще дві. Тобі потрібно все це записати?

-- Ні. Я й так не вмію писати. До речі, читати теж.

-- Колись потрібно буде виправити це, але зараз немає часу. Що ще? Краще щоб домогосподарка була чоловіком, або дуже старою жінкою. На час нашого перебування, всі будуть жити в Цитаделі, а оскільки в нас тут явно бракує можливості усамітнитися, я не хочу заморочуватися і ставити перегородки. Швидше за все ми за кілька днів залишимо Белларіус. До речі. Глянеш чи продаються якісь судна.

-- Ти хочеш купити човен? Здається, ти казав…

-- Не човен. Корабель. Як правило, вони значно більші за човни. І я не маю наміру купляти його. Просто хочу, щоб ті, хто спостерігає за моїм кожним кроком, мали про що доповідати.

-- Гаразд. Має значення який саме корабель ти не збираєшся купляти?

-- Я ще не впевнений. Довідайся, які є в наявності, і тоді ми це обговоримо.

-- Ще щось?

-- Так. Як ти пересуваєшся туди-сюди між Поясом і частиною міста контрольованою шляхтою?

-- Крадькома.

-- Щоб від сьогодні цього більше не було. Подобається це тобі чи ні, я в Белларіусі сила. Ти, як мій представник, не можеш ховатися. Це принижує мою честь і мій статус.

Він дивився на мене так, наче я зненацька почав говорити на Шагульській мові.

-- Я не жартую. Шансів на те, що якась фракція полюбить мене за той короткий час, що я тут буду, немає, отже, залишається страх.

-- Любов? Страх? Статус? Ти ж сказав, що ми за кілька днів залишаємо Белларіус, а тепер говориш так, наче збираєшся правити цим містом.

-- Ми посеред тристоронньої громадянської війни, Кілю. Ми володіємо Цитаделлю, єдиним реальним символом влади, що залишився у цій помийній ямі, відколи Амра обвалила Ріаіль. Ти чудово знаєш, чого я хочу, і це точно не перетворитися в деспота. Але гарантую тобі, що всі три фракції вважають, що ми четверта, і скільки б я не заперечував, це нічого не змінить. Тож я навіть не буду починати.

-- Добре. Це я розумію. Але чому б тобі просто не ігнорувати їх, поки не закінчиш свої справи?

-- Я б так і вчинив, якби існувала хоча б якась надія, що вони відплатять мені тією ж монетою. Але такої надії немає. Сам бачив вчора. Це б не мало значення, якби я міг залишатися в Цитаделі, але в нас є справи в місті, тому ми повинні грати свою роль. – Якою би тупою, монотонною тратою часу, енергії та грошей це не було.

-- Ага. Але яку саме роль. Тут мені не зовсім ясно.

-- Я буду грати роль небезпечного, таємничого архимага, чиї мотиви невідомі, але безсумнівно темні й загадкові. І небезпечні. І таємничі. Ти будеш грати роль мого вірного слуги, який говорить від мого імені. – Я оглянув його. – Гм… Для цього тебе потрібно постригти. А ще тобі потрібен цирульник. І швець. В тебе виглядає великий палець на нозі.

-- Ти сам теж кудлатий.

-- Кудлатий?

-- Звучить краще ніж схожий на “безхатченка”.

-- Гаразд. Тоді пришлеш цирульника і шевця для нас обох. Йди, час не стоїть на місці.

Він повернувся, щоб йти, тоді обернувся назад.

-- Тобі потрібен символ.

-- Що ти сказав?

-- Якщо ти збираєшся грати роль впливової людини. Тобі потрібен символ.

-- Справді?

-- Абсолютно. У всієї Шляхти є якась геральдична дурня. Навіть бригади мають свої відповідники. Якщо ти хочеш позначити свою територію або власність, ти повинен мати знак. Від тебе цього чекатимуть, Хольгрене. Я не жартую.

-- Гаразд. Що ти пропонуєш?

-- Пам‘ятаєш, як ти спробував ту штуку, коли вогонь вибухнув з усіх вікон і по ходу ледь не підсмажив мене?

-- Я вже попросив за це пробачення.

-- На Поясі люди досі говорять про це. Не про те, що мене ледь не підсмажило, звісно; звідки їм про це знати? Але вони досі говорять про ніч, коли горіла Цитадель.

-- І?

-- Вони думають, що тоді загинув Телемарх. Твоїм символом повинна бути