Читати книгу - "Друга одіссея"

Я чекаю на звістку від тебе. Скажи дівчатам, що я поговорю з ними пізніше. Я кохаю тебе, люблю вас усіх, дуже сумую за тобою і Крісом. Якщо повернуся, то обіцяю: ніколи не поїду так надовго.

Відтак запала коротка пауза, протягом якої було чути шипіння. Нарешті явно комп’ютерно синтезований голос виголосив: «Завершено передачу повідомлення. Чотириста тридцять два дріб сім із космічного корабля «Леонов»». Щойно Керолайн Флойд вимкнула передавач, як два дельфіни зісковзнули з поверхні басейну й попрямували в Тихий океан, залишаючи по собі брижі на воді.

Коли Крістофер зрозумів, що його друзі попливли геть, він почав плакати. Мати взяла його на руки, намагаючись заспокоїти, але ще довго їй це не вдавалося.

Розділ 8. Шлях повз Юпітер

Зображення Юпітера, помережене стрічками білих хмар, плямистими смугами лососево-рожевого кольору й Великою червоною плямою, що наче недобре око, загрозливо поглядала на людей, зависло на проекційному екрані льотної палуби космічного корабля. Планета заповнювала вже три чверті екрана, але ніхто не звертав уваги на осяяний диск, усі очі увіп’ялися в темний серп у його кутку. Там, на нічному боці планети, китайський космічний корабель наближався до миті істини.

«Це абсурд, — подумав Флойд. — Ми не зможемо нічого розгледіти за сорок мільйонів кілометрів. І витріщатися на екран необов’язково, адже радіо повідомить нам те, що ми хочемо знати».

«Цянь» припинив усі голосові, відео- та інформаційні передачі на дві години раніше, відтоді, як антени дальнього радіуса дії були введені в захисну тінь теплового екрана. Лише радіомаяк, що відправляв сигнали в усіх напрямках, досі вів передачу, точно показуючи координати китайського космічного корабля у той час, як він пропливав між хмар, котрі за розміром дорівнювали континентам. Пронизливі сигнали пі…пі…пі — єдині звуки, що їх було чути в командній рубці «Леонова». Кожна з цих пульсацій відлетіла від Юпітера за дві хвилини до того, як зазвучати на «Леонові»; за цей проміжок часу джерело сигналу тисячу разів могло перетворитися на хмару розжареного газу, розвіяного в юпітеріанській стратосфері.

Сигнал то завмирав, то ставав гучнішим, іноді він спотворювався, кілька разів повністю затихав, відтак послідовність відновлювалася. Незабаром плазмова оболонка навколо корабля відріже всі комунікації, аж поки корабель знову не з’явиться на радарах. Якщо він з’явиться.

— Посмотрі! — гукнув Макс. — Ось воно!

Спершу Флойд не міг нічого роздивитися. Потім на краю сяйливого диска він роздивився маленьку зірочку, що поблискувала навпроти темного лику Юпітера, там, де зірок бути не може.

Зірочка здавалася зовсім нерухомою, хоча він знав, що вона має рухатися зі швидкістю сто кілометрів на секунду.

Цятка повільно яскравішала; це вже була не просто цятка, вона здавалася все видовженішою.

Комета, витворена людськими руками, промайнула крізь юпітеріанську ніч, залишаючи після себе розжарений слід кілометри завдовжки.

Останній неспотворений, нормальної тривалості гудок долинув із радіомаяка, потім зосталося лише позбавлене сенсу шипіння радіації Юпітера — одного з тих багатьох космічних звуків, які не мають нічого спільного з людиною і її роботою.

«Цянь» став нечутним, але ще не зовсім невидимим. Команда «Леонова» могла спостерігати, як маленька видовжена іскра рухається від сонячного боку планети, щоб зникнути на темній стороні. Якщо все піде за планом, до того часу Юпітер поглине корабель, забравши в нього небажану швидкість. «Цянь» вирине з іншого боку цього гігантського світу, перетворившись на ще один супутник Юпітера.

Іскра згасла. «Цянь» завернув за планету й зараз прямував по нічній стороні. Нічого не буде ні чутно, ні видно, доки він вирине з тіні. Якщо все піде добре, то це станеться десь за годину. Для китайців ця година триватиме вічність.

Натомість для керівника з наукової роботи Василія Орлова та інженера зі зв’язку Саші Ковальова година минула напрочуд швидко. Вони могли чимало дізнатися, спостерігаючи за тією маленькою зірочкою: вирахувати час її наближення й віддалення, і, найважливіше, допплерівське зміщення радіомаяка давало життєво важливу інформацію про нову орбіту «Цяня». Комп’ютери «Леонова» вже засвоювали графіки руху й видавали прогнозований час проходження, орієнтуючись на різні припущення щодо темпів уповільнення в атмосфері Юпітера.

Василій вимкнув екран комп’ютера, обернувся у своєму кріслі, послабив пасок безпеки й звернувся до аудиторії, що терпляче на щось чекала.

— За найбільш оптимістичними прогнозами, вони можуть з’явитися на радарах через сорок дві хвилини. Чому б глядачам не прогулятися, щоб ми могли сконцентруватися та якнайкраще виконати свою роботу? Побачимося за тридцять п’ять хвилин! Ну, уходітє!

Астронавти неохоче покинули капітанський місток, але геть усі повернулися менш ніж за тридцять хвилин, викликавши праведний гнів Василія. Він досі докоряв їм за брак поваги до його розрахунків, коли з гучномовців долинуло знайоме пі… пі… пі — сигнали з радіомаяка «Цяня». Василій мав здивований і засмучений вигляд, але невдовзі приєднався до спонтанних оплесків, що вітали китайський космічний корабель, який вдало пройшов крізь юпітеріанську атмосферу. Флойд не помітив, хто саме почав аплодувати. Так, китайці, росіяни, американці могли бути конкурентами, але всі вони астронавти, усі наразі настільки далеко від рідної планети, де ще не мандрувала жодна жива душа. «Посланці людства» — так охрестив їх Перший договір ООН про космос. Навіть якщо екіпаж «Леонова» не надто радів успіхам китайців, вони також не бажали їм лиха.

«Тут маємо й егоїстичний чинник», — подумав Флойд. Тепер шанси «Леонова» на успішне проходження атмосфери Юпітера значно зросли; «Цянь» довів, що маневр атмосферного гальмування у принципі є можливий. Інформація про Юпітер виявилася правильною, його атмосфера не містить неочікуваних і, ймовірно, фатальних сюрпризів.

— Ну що ж! — сказала Таня. — Думаю, варто надіслати їм повідомлення з віншуванням. Але навіть якщо ми це зробимо, вони його не отримають.

Дехто з колег іще кепкував із Василія, який витріщився на комп’ютер, не вірячи тому, що спостерігав на власні очі.

— Я нічого не розумію! — вигукнув він. — Вони досі мають бути за Юпітером! Сашо, дай мені ще раз зчитати швидкість їхнього радіомаяка!

Далі мовчазний діалог Орлов провадив із комп’ютером; як слід роздивившись усі дані, Василій присвиснув:

— Щось не те. Вони справді на орбіті, але «Цянь» ніяк не зможе стикуватися із «Діскавері». Орбіта, на якій вони зараз, виведе їх до Іо. Я зможу дати більше інформації, коли простежу їхню траєкторію руху за наступні п’ять хвилин.

— У будь-якому разі тепер вони в безпеці, — зазначила Таня. — А траєкторію руху вони зможуть скореґувати пізніше.

— Можливо, але це забере в них кілька днів. Навіть за умови, якщо мають достатньо пального. У чому я сумніваюся.

— Тож у нас досі є надія їх