Читати книгу - "Кохання по-королівськи, або Не гай мого часу!, Анні Кос"

— Далі, нам потрібні старі записи, — спокійний голос еньяна Лодлі змусив мене відірватися від споглядання і рушити вглиб по спіралі часу.

Другий вогник показав його величність власною персоною, щоправда, років на двадцять молодшим, ніж зараз. Поруч із ним завмерла юна дівчина в пишній сукні. Більшість присутніх у храмі — і справжніх людей, і ілюзій — з подивом замовкли й обернулися до нас, тільки хлопці з магконтролю вперто продовжили поглинати щити.

— Це хто? Король?

— Нічого собі! Я пам'ятаю той день, гарна пара була.

— Ага, гаряченька була маркіза, але не склалося.

Сцени з минулого миготіли, наче намистини чоток у руках старанного ченця. Кредігус з однією нареченою, Кредігус з іншою... І щоразу розчарування на обличчях дівчат, роздратування — у короля. Бездітний шлюб, порожнє майбутнє. Промайнув і батько Ві з майбутньою дружиною, я на мить затрималася, зачарована посмішками молодих: ось хто не сумнівався ані в собі, ані один в одному, ані у своєму щасті.

— Усе, більше не можу, — лорд Гейб привалився спиною до колони. — Мій резерв вичерпано, латати більше нічим. Буквально кілька хвилин — і щит завалиться.

Ві мовчки схопила його за руку і відтягнула під прикриття вівтаря. Я ж доторкнулася до наступного вогника, однак зображення блимнуло і пішло брижами. Ривок уперед, ривок назад, спалахи, шерех, тріск. Ми ніби дивилися старе кіно з сильно пошкодженою, наспіх склеєною плівкою: уривки сцен ішли в неправильному порядку, а приглушені фрази лунали місцями задом-наперед. Едвард охнув і притиснув пальці до чола, борючись із раптовим головним болем:

— Гадки не маю, який вигляд має спотворення часу або спроба стерти історію, але будь я проклятий, якщо не так.

Заклинання кілька разів блимнуло і почало втрачати енергію.

— Стабілізувати зможеш?

— Спробую.

Ще одне вливання магії далося йому важко. До мене з жахом почало доходити, що Ед справді може виявитися неготовим до впливу такого рівня: блідий, як полотно, на лобі блищать краплини поту, та він ледве на ногах стоїть, хоча намагається вигляду не подавати.

Зате картинка раптом набула чіткості та щільності, а потім і звук. Четверо людей замість звичних двох!

— А це ще що? — донісся до нас здивований оклик. — Не пам'ятаю такого.

— Це ж його величність?

— Може, ілюзія?

— Та ні ж, там і канцлер, і король. А двоє інших? Коли це було?

Щит Хораса зник з гучним хлопком, а нам під ноги жбурнули переносні розсіювачі, одна за одною розтанули ілюзії, виткані магією Вів'єн. Минула мить, інша, і наші особисті щити безсило згасли, залишилася тільки мерехтлива і, на жаль, уже марна магія часу. Над вухом свиснуло, Ед пригнувся, уникаючи болта, і картинка над колом застигла нерухомо.

Я з жахом зрозуміла, що між нами і вартовими не залишилося жодної перепони. Клацнули взводні механізми — і ми опинилися під прямим прицілом. Я ковтнула клубок у горлі, боги, як же страшно, виявляється! Краще вже отримати удар у спину без попередження, як у минулому житті, а ось так, віч-на-віч… Жах.

— Припинити обряд! Іменем ради Архітекторів... — почав було старший міської варти, але його перервали.

— Король! Дорогу королю!