Читати книгу - "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"

— А тепер, — прошепотів Пітер по-англійськи Кастеллу, — я гадаю, нам найкраще лягти спати. Ми багато про що довідалися від цього шпика в рясі — по-моєму, він такий — і майже нічого не розповіли.

Вони нишком пробралися до своєї кімнати, випили настій, залишений цирульником, помолилися кожен по-своєму, замкнули двері й лягли відпочивати, наскільки рани та важкі роздуми могли їм дозволити.

Пітер спав погано, рана, незважаючи на перев’язку, зроблену цирульником, дуже боліла. Крім того, його непокоїла думка, що Маргарет упевнена в їхній загибелі й тому страждає. Як тільки Пітер засинав, він бачив її заплакану, чув її ридання.

ТІльки-но перші промені пробилися крізь високі грати вікон, Пітер схопився і розбудив Кастелла: вони обидва не могли вдягнутися без допомоги один одного. Почувши на подвір’ї голоси людей і метушню, вони вирішили, що це з’явився цирульник зі своїми мулами, відімкнули двері й, зустрівши в коридорі служницю, яка солодко позіхала, попросили її випустити їх із будинку.

Це справді був цирульник і з ним одноокий хлопець верхи на поні. Цирульник пояснив, що цей хлопець буде їхнім провідником до Гранади. Пітер і Кастелл повернулися разом з цирульником у дім, він оглянув їхні рани, похитав головою, побачивши Пітерові рани, й зауважив, що йому не треба було б так рано вирушати в дорогу. Потім знову почався торг за мулів, упряж, сідельні сумки, куди було складено речі, за оплату провідникові й так далі, бо Пітер та Кастелл боялися виказати, що в них є гроші.

Врешті-решт усе було налаштовано, й, оскільки їх господар, отець Енріке, досі не з’явився, вони вирішили виїжджати, не попрощавшись з ним, а просто залишити йому гроші на знак вдячності за його гостину та як подарунок для його церкви. Але в той момент, коли вони передавали гроші служниці, з’явився священик. Він був неголений і тримався рукою за голову. Сказав, що служив ранню месу в церкві, це була суща брехня, і запитав, чи справді вони збираються виїжджати.

Вони підтвердили це і вручили йому свій подарунок, якого він прийняв не замислюючись, хоча схоже було, що щедрість гостей спонукала його з ще більшою наполегливістю умовляти їх залишитись. Вони, мовляв, не витримають важкого шляху, дороги досить небезпечні, вони можуть потрапити в полон до маврів і опинитися в підземеллі разом з іншими в’язнями-християнами, бо ніхто не сміє проникнути до Гранади без дозволу, й так далі. Та постояльці були непохитні.

Вони помітили, що священик, почувши це, збентежився і врешті-решт заявив, що через них на нього гніватиметься маркіз Морелла. Як і чому, він не став пояснювати, але Пітер вирішив, що він боїться, як би вони не розповіли маркізові про те, що його капелан брав участь у пограбуванні судна, яке маркіз вважав затонулим, і заволодів його коштовностями. Нарешті вони зрозуміли, що отець Енріке ладен на будь-який виверт, лише б затримати їх, відштовхнули його, видерлись на мулів і разом з провідником вирушили в дорогу.

Вони ще довго чули вигуки розлюченого священика, який картав цирульника за те, що той продав їм мулів. До них долинали його вигуки: “Шпигуни…”, “Англійські дами…”, “Наказ маркіза…”. Вони дуже зраділи, коли виїхали за межі селища, на вулицях якого було мало людей, і, ніким не потривожені, виїхали на шлях, що вів до Гранади.

Шлях цей ніяк не можна було назвати гарним, до того ж він то піднімався вгору, то спускався вниз. Та й мули виявилися значно гірші, ніж вони думали. Мул, на якому їхав Пітер, весь час спотикався. Вони поцікавилися в юнака, їхнього провідника, скільки часу потрібно, щоб доїхати до Гранади, але у відповідь почули:

— Хтозна! Все залежить од волі бога.

Минула година, і вони знову його запитали про те ж; і цього разу почули у відповідь:

— Може, сьогодні ввечері, може, завтра, а може, ніколи. На шляху багато розбійників, але якщо подорожнім пощастить і вони не втраплять до рук бандитів, то їх напевно схоплять маври.

— Я гадаю, що один із розбійників поряд з нами, — зауважив по-англійськи Пітер, поглянувши на огидне обличчя їхнього провідника, і додав ламаною іспанською мовою: — Друже мій, якщо ми зустрінемося з бандитами чи маврами, то перший, хто піде на той світ, будеш ти. — І Пітер поплескав по колодці свого меча.

У відповідь хлопець пробурмотів якийсь іспанський прокльон і повернув свого поні назад, буцімто маючи намір їхати назад у Мотріль, але відразу ж передумав і поскакав далеко вперед. Протягом кількох годин вони не могли його і наздогнати.

Шлях був настільки тяжкий, а мули настільки слабкі, що, незважаючи на те, що вони вирішили вдень не відпочивати, присмерк настав раніше, ніж вони досягли вершини Сієрри. В призахідному промінні сонця вони побачили далеко попереду мінарети та палаци Гранади. Пітер і Кастелл хотіли їхати далі, але їхній провідник заприсягався, що в темряві і вони впадуть у прірву раніше, ніж досягнуть рівнини. Він заявив, що тут неподалік є вента, а зрозуміліше, заїжджий двір, де вони можуть перепочити, а на світанку їхати далі.

Коли Кастелл сказав, що вони не хочуть їхати на заїжджий двір, провідник пояснив, що в них немає іншого виходу, бо їжа вже закінчилась і, крім того, тут, на шляху, ніде дістати корму для мулів. Робити було нічого, й подорожні неохоче погодились, розуміючи, що, коли мулів не нагодувати, вони ніколи не довезуть їх до Гранади. Тим часом провідник показав на будиночок, який самотньо стояв у видолинку ярдів за сто від шляху, і, сказавши, що він має попередити про їхній приїзд, поскакав уперед.

Коли Кастелл і Пітер дісталися