Читати книгу - "Замах на бродягу"

Нічні візити Лантена відбувались протягом кількох років. Невже м'ясник ні разу не почув підозрілих звуків у своєму кабінеті?

Фюмаль завжди був боягуз. Комісар пригадав, як колись давно, ще коли вони вчились в одній школі, він робив усякі підлоти хлопцям, а коли ті погрожували йому дати прочухана, біг до вчительки або горлав не своїм голосом:

— Не бийте мене!

Цілком можливо, що одного разу він почув, що в його кабінеті хтось ходить. Що ж далі? Мегре уявив, як мав тремтіти Фюмаль, стискаючи в руках пістолет. Навряд чи він наважився висунути носа із своєї спальні. Адже, не знаючи, що в його домі ночує Лантен, він міг запідозрити кого завгодно — в тому числі месьє Жозефа, секретарку і власну жінку.

Чи міг він подумати, що нічного гостя цікавила лише шухляда секретарки? Скоріш за все, що ні. Як же тоді він пояснював собі мету незнайомого? Чи не «чекав він, що той щохвилини може відчинити двері спальні?..

Це трималось купи. Він ще не дійшов до розв'язки, але вже зробив великий крок уперед. Це пояснювало, чому Фюмаль почав писати самому собі анонімні листи, — йому потрібний був привід, щоб звернутись до поліції.

Він міг би обійтись і без нього. Але це означало б виказати той страх, в якому він жив.

Пані Мегре раптом поворухнулась, відкинула ковдру і скрикнула:

— Де ти?

— Я тут, — відповів він, ще сидячи в кріслі.

— Що ти там робиш?

— Курю. Щось не спиться.

— Ти ще не лягав? Котра година?

Він увімкнув нічник. Будильник показував десять хвилин на четверту. Він вибив люльку і невдоволений пішов до ліжка, вже майже не сподіваючись знайти ту нитку, яку дав сон і обірвало пробудження. Розбудив його запах кави. Перше, що його вразило, це сонячний промінь, який, пробившись крізь свинцеві хмари, завітав нарешті до кімнати.

— Ти ще не став сновидою?

— Наче ні.

— Отже, ти пам'ятаєш, як сидів у кріслі і курив серед ночі.

— Пам'ятаю.

Комісар пам'ятав усе, крім, на жаль, сну, який більш за все хотів би запам'ятати. Він одягся, поснідав і пішки попростував до автобусної зупинки на площі Республіки, не забувши, як звичайно, купити ранкові газети.

Завдяки сонцю, обличчя людей пожвавішали. Повітря вже не віддавало сирістю, хмаряна завіса розвіялася. Бруківка та дахи будинків підсохли, тільки стовбури дерев ще темніли від води.

«Фюмаль, м'ясний король…»

Ранкові газети повторювали повідомлення вчорашніх вечірніх з незначними додатковими подробицями та новими фотографіями. На одній з них комісар впізнав себе. Він саме виходив із будинку на бульварі Курсель, похмурий, в низько насунутому капелюсі.

Його вразив один із підзаголовків.

«В день смерті Фюмаль просив захисту в поліції».

Десь протікало. Цс могло йти з міністерства, де чимало людей, напевне, знали про телефонну розмову між міністром та Фюмалем, або від Луїзи Бурже, яка проговорилась журналістам.

А втім, про це міг прохопитись словом і котрийсь із інспекторів, навіть і не навмисне.

«За кілька годин до свого трагічного кінця Фердінанд Фюмаль побував у Сюрте і повідомив комісара Мегре про анонімні листи з погрозами, які він одержував останнім часом. Нам також відомо, що в ту мить, коли пана Фюмаля було вбито в кабінеті, інспектор Управління карного розшуку чатував біля його будинку на бульварі Курсель».

Про міністра не згадувалось, але газети давали зрозуміти, що Фюмаль мав неабиякий вплив на певних державних діячів.

Мегре повільно піднявся широкими сходами, привітався з розсильним, поцікавився, чи не викликав його директор, але Жозеф лише хитнув головою.

Глянувши за звичкою на свій письмовий стіл, комісар побачив на ньому теку з донесеннями.

Рапорт судового лікаря підтверджував те, що йому вже було відомо: смерть Фюмаля настала від пострілу з упору, майже впритул. В момент пострілу пістолет був не більше як за двадцять сантиметрів від тіла. Кулю було знайдено в грудній клітці.

На думку експерта по зброї, вбивця користувався автоматичним «Лугером». Такі пістолети носили німецькі офіцери під час війни.

Телеграма із Монте-Карло стосувалась місіс Брітт: в ігорному домі бачили не її, а схожу на неї голландку.

В коридорі затріщав дзвоник: треба було йти доповідати.

Мегре знав, що сьогодні він буде в центрі уваги. Колеги мовчки потиснули йому руку. Їм, краще ніж будь-кому іншому, було відомо, в якому делікатному становищі він опинився, і кожен намагався висловити йому своє співчуття.

Директор, навпаки, здавався аніскільки не стурбованим і бадьоро запитав:

— Що нового, Мегре?

— Розслідування триває.

— Ви бачили газети?

— Щойно переглянув. Вони вгамуються лише тоді, коли когось заарештують.

Для них це справді. знахідка. Ще не розшукали місіс Брітт, як раптом хтось убиває м'ясника — дві нерозв'язані справи одразу. Престиж карного розшуку ще ніколи не падав так низько.

— Роблю все, що можу, — зітхнувши, додав він.

— І вже вийшли на певний шлях?

Він лише знизав плечима. Про який «певний шлях» могла йти мова? Директор прослухав звіти решти комісарів, і, коли всі розходились, Мегре ловив на собі їхні стурбовані погляди.

Повернувшись до свого кабінету, він застав там фінансового експерта. Той почав щось говорити йому, але Мегре слухав одним вухом, — він усе ще сподівався пригадати сон.

Газетярі не знали справжнього стану справ у Фюмаля. За кілька років він зумів створити справжній м'ясний трест.

— За всіма цими операціями відчувається чийсь диявольський