Читати книгу - "Житія Святих - Березень, Данило Туптало"

Преподобний Йоан, на нього-бо рукою вказавши, сказав: "Цей диякон". Коли той відпирався, святий від віконця свого, через яке з ними розмовляв, простягнув руку свою, взяв правицю дияконову, поцілував її і сказав до нього: "Не відкидай благодаті Божої, о дитино, ані не обманюй, приносячи шкоду дару Божому. Брехня-бо чужа християнам, та і в тобі, якщо є чи велика, чи мала, не є похвальною. Казав Спаситель, що брехня від неприязні є". Диякон, викритий, замовк, приймаючи його настанови. Коли ж ми закінчили молитву, один брат, який на трясовицю, названу тертіяновою, недугував дуже, просив від преподобного Иоана зцілення. Отець сісазав, що братові тому корисне слабування його, проте, хотівши не стільки недугу, як невіру його зцілити, звелів, зі святого єлея взявши, помазати його. І зразу брат той усе, що всередині було шкідливе, виплював і здоровий був зовсім. Було видно чоловіка [Иоана преподобного] дев'яностолітнього, тілом настільки умертвленого, що навіть борода йому не росла. Нічого иншого не їв, лише плоди дерев, і то після заходу сонця, у старості такій віддавна до посту звик, ані хліба не їв, ані будь-якої на вогні приготованої страви. Коли ж їсти нам велів, подякували ми Богові, який сподобив нас бачити і розмовляти з ним, він же, як любих своїх дітей, прийняв нас, з усміхненим лицем так говорив до нас: "Звідки ви, діти, з якого краю до мене, чоловіка бідного і смиренного, прийшли?" Ми ж розповіли про батьківщину свою і тодішнє в Нитрійській пустелі перебування. Додали ж і те, що "з Єрусалима з наміренням у ті прийшли краї, щоб сподобитися задля нашої користи бачити тебе очима, про кого ж віддавна чули вухами". Сказав же до нас блаженний Йоан: "І що чудесного бачити хотіли, о любі діти, такий труд дороги, сюди ідучи, підняли? Яка потреба бачити чоловіка відкиненого, смиренного, який не має нічого, достойного бачення ані дивування? Всюди ж дивовижні і достойнохвальні Божі пророки й апостоли, яких у Церкві вшановують, від них користь приймати і наслідувати їх годиться. Вельми ж дивуюся ретельності вашій — як такими, що в дорозі трапляються, бідами знехтувавши, прийшли до нас, шукаючи користи. Ми ж через лінощі наші ані з келії вийти не можемо. Але чуйте нині: хоч діло ваше і похвали достойне, проте не думайте, що ви щось добре і достойне похвали вчинили. Але наслідуйте чесноти отців ваших, навіть якщо і все здійсните (що не часто буває), проте ніколи на себе не покладайтеся. Де-хто-бо, на себе маючи надію і на самий верх чеснот зійшовши, врешті з висоти падає. Але вважайте, чи праведні ваші молитви. Чи не збентежена чистота серця вашого? Чи не зайнятий розум ваш иншими під час молитви думками? Дивіться, чи справді відреклися світу. Чи, перевищивши инших своїми чеснотами, не марнославитеся ними? І що добре робите на показ людям? Вважайте, щоб не мати себе за праведників, щоб не вознестися думкою через якесь своє добре діло, щоб під час молитви не мати пам'яти про щось мирське. Нерозумна-бо річ устами до Владики говорити, думкою ж від Нього відвертатися. Це ж падіння розуму трапляється з кожним, хто не зовсім світу відрікся, але далі намагається світові догодити. Про багато речей міркуючи, розділяється ум на багато турбот плотських і земних і, коли сперечається зі своїми внутрішніми збентеженнями, не може бачити Бога. Належить-бо уму тих, хто має Бога, від усього віддалитися, як говорить Писання: "Звільніться і розумійте, що Я є Бог". А тому, хто пізнання Бога досягне частково (цілого ніхто досягнути не може), відкриваються тайни Божі, і він передбачає майбутнє, і бачить одкровення, як же й святі, і чинить сили, і приймає від Бога все, що просить". Такі й инші до братів, що прийшли до нього, батьківські настанови і переконання мовлячи, Йоан преподобний привів їх до повісти про зарозумілих і тих, що покладаються на себе. Розповів повість таку.

Був один чернець, у ближній пустелі жив у печері, добре чинив подвиг і з труду рук своїх їв хліб, молячись же безперестанно і в доброчинствах роблячи поступ. Тоді, бачивши життя своє чистим і чесним, почав думкою про себе підноситися, вважаючи себе добродійним і святим і покладаючись на себе, що ніколи не посковзнеться. З Божого допусту прийшов до нього пізнього вечора спокусник у вигляді привида прекрасної жінки, яка, наче блукаючи пустелею і побачивши відчинені двері, увійшла в печеру, припала до ніг ченця і просила, щоб пустив її [жінку-привида] перепочити, бо настала ніч. Він же, над нею змилосердившися, прийняв її в печеру свою, не боячись падіння, — покладався-бо на себе. І питав її, звідки йде і як заблукала в тій пустелі. Спокусник же, в образі жінки багато брешучи, затягнув з ним облесними словами бесіду довгу, а чернець, слухаючи уважно, почав зрушуватися на гріховну похіть. Тоді були любодійні слова від обох, сміх і торкання діялося, бентежився чернець думками, примножилося в ньому полум'я любодійної похоті — і погодився на гріх. І вже починалося беззаконня, як раптом жінка та, крикнувши голосно, щезла як тінь з руки його і стала невидима. Зразу почувся в повітрі голос бісів, що сміялися, і реготали, і докоряли йому, і казали: "Підносячись, смирися, ти ж до небес піднісся, і нині до пекла скинений". Так, бачачи себе осміяним, той чернець впав у відчай і, покинувши келію свою і пустелю, у світ пішов. У таке падіння привела його зарозумілість. Смиренного ж покаяння Иоан преподобний навчав і пояснював, яким же чином біси у відчай нас приводять і що ми взаємно можемо приводити їх у відчай, щоб не сподіватися їм здолати нас. Про те розповідаючи, таку доклав повість.

Був один юнак у місті, багато зла і тяжких гріхів зробив. Тоді страхом Божим зрушився, до тями і розчулення прийшов, почав плакати над попереднім своїм життям, пішов до гробів і впав ниць. І не смів прикликати Бога ані молитися, вважаючи, що ані жити більше не є достойний. І передчасно замкнувся у гробі мертвих, ридаючи, стогнучи, із серця зітхаючи. Коли перебував він так тиждень, біси, які його на гріх поучали, прийшли до нього, кричучи й кажучи: "Горе тобі, скверне, нечестивче, блудодіяння насолод наситившись, нині повстримний до нас і ворожий раптом зробився? І на яке добро для себе сподіваєшся, нашого зла сповнений? Чому не встанеш швидко звідси і не