Читати книгу - "Корона Медіаносу. Балада про тигрів, собак та щурів, Арія Вест"

― Ваша Величносте, ― стривоженим голосом зронив Король Скорпіонів. ― Ти… ти в порядку?

Принцеса поступово приходила до тями. Віддихавшись, мовби і справді була там, біля вікна кам’яної вежі, декілька секунд тому, Релі повернулася до Веймонда, аби подякувати:

― Спасибі, якби не ти, я упала б в це озеро знову.

Це звучало так безтурботно, що тільки й роздратувало Давіса й Лісанну. Веймонд, наче спеціально, аби ще більше зачепити цих двох, протягнув:

― З радістю, Ваша Величносте. Якщо буде потрібна моя допомога, не соромся звертатись. Особливо, якщо потрібна магічна сила ― звертайся, у мене є стільки, скільки тобі потрібно.

― Лісанно, ― голос принцеси прозвучав із неприхованою напругою. ― А чому ти назвалася Леєю?

― Це була гра! Театральна вистава! ― пхикнувши, він додав ніби між іншим, хоча у голосі його відчувалася двозначність: ― Я теж не Ноа, а Давіс! Узагалі, лорд Давіс, якщо на те пішло! Він... ― різко позирнув на Веймонда блондин, але тут же передумав, второпавши, що така недбала згадка про свого владику може закінчитися поганими наслідками: ― Король Скорпіонів сказав нам наглянути за тобою!

Лісанна дивилася на неї, дивилася біль-менш так, як і завжди, лихим лютим поглядом, хоча… здається, вона намагалася дивитися крізь принцесу. Щосили… намагалася.

Нарешті, Король Скорпіонів проказав:

― Ваша Величносте, я думаю, королеви зовсім не для того викрали Дзеркало Багатодушшя, аби повернути імператора Асавейри.

Давіс кивнув:

― Вони зробили це для того, щоб заманити сюди тебе, ― зосередив він свої очі на Релі.

Спочатку поверхню озера огорнуло полум’я, а тоді із нього просто на берег вистрибнула не хто інша, як Кіара Лоран, королева Мерідії із дредами у волоссі і грубою чорною підводкою на очах, у піратському одязі і з не менш запальним характером.

― Ну, привіт, сумували? ― зірвалося з її уст, які тут же подарували усім присутнім найчарівнішу посмішку із білими рівненькими зубками.