Читати книгу - "Без втрат не вийти, Вадим Володарський"

-А Микита Дьомін вас цікавить? – На обличчі адвоката з’явилася посмішка.

-Звичайно. Але, як я розумію, він … затримається у вас теж.

-А от і ні. Він летить якраз до вас. Просто зараз. До Стамбулу. – Вікентій назвав номер рейсу. – Його витурили з країни, щоб не судити. Але, можливо, він зацікавить вас, - повторив Вікентій.

-О! Дякую! Ми цим займемось! Вибачте, мені треба … декого підняти у такому випадку.

Турок розпрощався та перервав зв’язок. А Вікентій посміхався.

-От тепер ця історія закінчена…

-Що ти зробив? – здивовано подивилася на нього Ніка.

-А ти не зрозуміла? Пам’ятаєш, коли ми зустрічалися із Дьоміним, я просив тебе не згадувати дві речі. Що твій тато – насправді не тато… Та що ми знаємо … про його вбивство, та як це було зроблено у Туреччині.  А тому … у домовленостях Туреччина не фігурувала, розумієш? Тепер це буде виглядати так, що цього покидька витурили з України, та не прямим рейсом, бо прямих просто не існує. А турки, які мали до нього свої претензії, побачили у списку пасажирів, та затримали. Вигода подвійна, до того ж, Дьоміну буде складніше … купити усіх у Туреччині. А дипломатів російських він задіювати побоїться. От і… Ми виконали усе, що пообіцяли, чи не так? Але цей виродок все одно отримає своє, турецькі в’язниці, кажуть, не кращі за наші. А строки там дають навіть більші. До того ж, ті, хто вдався до такого способу вбивства, там будуть чи не терористами…

-А його батько … не здогадається?

-Навряд чи. До того ж, він у наших руках. Якщо ми розголосимо про його план… Тим більше, він вже здійснюється. Ти новини про ціну на газ бачила? Так от, йому буде потрібно, щоб ми сиділи тихо… Звісно, ми теж на цьому заробимо. Й він знає, що, навіть, якщо з нами щось станеться… Усе тут же стане відомо. Йому це зовсім непотрібно. До того ж…  Вину Микити у підриві мого авто не змогли б довести.

-Чому?

-Бо він тут, дійсно, невинуватий. Це якраз Микола… Ти що, не зрозуміла, як діє Микита? Усе продумує та робить … нестандартно. Те, як він прибрав твого батька…. Щоб ніхто не здогадався. От лише замітати сліди йому довелося, вже коли він дізнався, що ти втекла … до мене. Тому будинок і спалили, що їм іще залишалося? Провокація щодо Оксани – теж його справа. Він про мене дізнався… Така витончена інтрига – у його стилі. А Микола … вирішує питання простіше. Саме тому ми й не могли зрозуміти, навіщо було й Оксану заарештовувати, щоб створити мені клопіт із Томою, й замах… А це просто різні люди. Певно, Микола про цю частину плану сина не знав. Тому так і сталося, що … я живий.

-Але … чому тоді ти … зараз таке зробив з Микитою, а його батька … ніби вибачив? – здивувалася Ніка.

-Бо це … ну, скажімо, ділові питання. – Вікентій посміхнувся. – Хіба я не розумію ризиків … на цій роботі? До того ж, він теж не вийде без втрат з цієї історії. І справа не лише у грошах, які він змушений віддати. Він тепер назавжди залежний від нас … та від України, а це для крупного російського бізнесмена дуже неприємно. А от щодо Микити… По-перше, він … ще більш небезпечний, враховуючи, як звик діяти. А по-друге, хіба я міг пробачити йому … тебе?!

-Так… І ти … переграв його… - Ніка розуміла, що для Кеші це дуже важливо: перемогти ворога завдяки власному розуму, логіці та майстерності. – Можна сказати, виграв цю справу. І взагалі, краще тебе не злити!

Останнє зауваження його лише розсмішило.

-Так, пам’ятай про це, якщо захочеш посваритися! І взагалі, мене краще любити!

-А я що роблю?!

І вони обійнялися.

-Що відбувається? – закричав Микита Дьомін. Він тільки-но вийшов з літака, пройшов «коридором», що подали замість трапу, до будівлі аеропорту, та думав про те, як знайти паспортний контроль і вихід до міста, а потім таксі до готелю. Як до нього підскочили з різних боків двоє у формі, - принаймні, йому здалося, що підскочили, - та надягнули кайданки.

-Вам потрібно пройти з нами. – Чоловік у цивільному розмовляв російською вільно, хоча й із акцентом. – Ви затримані, оскільки перебуваєте у розшуку.

-Де? Якого біса? Мене звільнили в Україні, та депортували! Та обіцяли, що це … усе! – Микита не знав, що відчуває зараз більше: розгубленість чи гнів? – Ніде більше щодо мене ніяких справ немає! – Невже … у Росії таки сталося щось..? Але навіщо тоді хапати його тут, якщо він все одно мав повернутися, хіба навіть за кілька днів?

-До чого тут Україна? Ви підозрюєтеся у замовному вбивстві вашого співвітчизника, Миколи Маліка, за допомогою радіоактивної речовини, - сказав турок. Вони вже стояли окремо від основного потоку пасажирів, у окремій кімнаті. – Якщо вам потрібен адвокат, ми забезпечимо. Та консульську допомогу теж. Але … адвокат вам, напевно, знадобиться вже у Анталії, вас туди доправлять завтра.

-Мені потрібно зв’язатися із батьком … у Росії, - заявив Микита. – Адвоката забезпечить він. – А ще порадить, що робити, та чи звертатися до консула. Можливо, розумів він, нікому з представників російської влади краще й не знати про цю справу. Хоча для нього, схоже, вже все одно… Микита Дьомін не був дурним та розумів, що за таким обвинуваченням не затримували б без зовсім вже незаперечних доказів. Аж надто … незвичайною була справа.