Читати книгу - "Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Домовились, – він жадібно зірвав поцілунок з манки́х вуст, відриваючись від них попри бажання. – Йдемо?
– Як тільки ти договориш те, що почав.
Він розсміявся:
– Твою увагу нічим не відволікти!
Лєра кисло скривилась:
– Чотири роки дресування не були марними. Я слухаю.
Ігор поморщився, роздумуючи над тим, як подати інформацію про її минуле. А розповісти доведеться, оскільки рано чи пізно ця тема все одно спливе, й краще, якщо Лєра почує це з його вуст:
– Ти повинна взнати дещо про себе. Та поговоримо про це вже після вечері, тому як розмова буде довгою.
Дівчина напружилась:
– Вже страшно.
Він торкнувся пальцями її щоки, м’яко ковзнувши ними по оксамитовій шкірі:
– Не те, щоб страшно, та інформація несе певну небезпеку для тебе, тому я й наполягав на тому, щоб ти навчилась ментального захисту, – Ігор взяв її за руку й рушив до дверей. – Тепер йдемо. Запізнюватись все ж не ввічливо.
Вони вийшли у коридор і майже одразу зіштовхнулись з Гражиною, котра роздавала якісь розпорядження дівчатам, що служили, судячи з усього, у резиденції. Вона ковзнула по нім поглядом й посміхнулась посмішкою, що насторожила Ігоря, та його увага була відвернута Валерієй, яка раптом зашипіла:
– От же!
– Що сталось?
Лєра сердито скривилась:
– Щось вкусило за палець!
Дівчина автоматично потяглась рукою до рота, та він перехопив її зап’ястя:
– Покажи!
– Дрібниці! – відсмикнула вона руку. – Якась зараз летюча гризнула. Вже навіть не болить. Забудь!
Договорити їм не дала поява у коридорі Креслава. Посміхнувшись відкритою та цілковито дружньою посмішкою, він сам прочинив двері до невеликої столової:
– Прошу вас!
Поки Ігор з Лєрою входили всередину, князь повернувся до дівчат:
– Ми не потребуємо допомоги. Всі можуть бути вільними.
Колвін незадоволено скреготнув зубами: значить, дід вирішив поговорити просто зараз і, при тому, з ними обома. Все ж таки добре, що він хоч щось встиг сказати Валерії: не буде дивитись зовсім вже вовком. Та не факт.
Князь якимсь чином встиг випередити Ігоря й особисто всадовив Лєру за круглий – дуже демократичний стіл. Проте, блюда теж були досить демократичними: ніяких божевільних вишуканостей чи надмірностей. Треба віддати належне Креславу: той ніколи не страждав манією величі й не прагнув демонстрації влади без особливої потреби не тільки у Стрибор’ї, але й у Дев’ятизем’ї також. Та й особисте самодурство у діда з деяких пір не в пошані: закінчилось на синові, і він вже чотирнадцять років шукає можливості примирення з онуком.
Креслав сам відкупорив вино й наповнив келихи, починаючи з Лєри:
– Це краще вино Дев’ятизем’я.
Ігор помітив, як дівчина крадькома кинула на нього погляд, усміхнувшись при цьому. Ну, так, саме з вина почались всі їхні безумства. З ним вони й продовжуються.
Князь здійняв келих:
– Я радий, що ви прийняли моє запрошення, – він розвернувся до Лєри. – Вам сподобалось у Дев’ятизем’ї, Валеріє?
– Вражень багато, – кивнула вона.
Ігор тільки хмикнув з приводу її слів. У кількості вражень в неї був повний комплект: тролі, сіруш, коловертень. Його самого вже починало тіпати від такої щільності подій на одну взяту людину.
– Якщо погодитесь погостювати тут якомога довше, запевняю, Стрибор’є вас не розчарує також.
– Дякую, Ваша Світлосте, – Лєра уткнулась у келих з вином, явно розгубившись.
Дід нахабно маніпулював, намагаючись загнати свій улов до сітей, з котрих буде вже не вирватись, і він усвідомлено тиснув на Лєру, розуміючи, що прорвати її оборону буде не важко, і саме від неї буде залежати рішення з приводу того, чи залишаться вони тут та як на довго.
– Окрім того, – продовжував Креслав, – я би хотів обговорити з вами обома достатньо важливі питання, – він подивився на Ігоря. – Ти, гадаю, не проти, щоб Валерія була в курсі того, що відбувається?
Так! Його він теж в кут загнав:
– Звісно, я не проти.
Колвін, у котрого й апетит зник, зловив багатообіцяльний Лєрин погляд з текстом на зразок: «Ах, то ви не проти, Ігоре Дмитровичу?!»
Ясно: моральне четвертування йому гарантоване, і зараз можна було навіть не припускати сумнівів щодо того, чий бік прийме Лєра при обговоренні запропонованих питань.
– Чудово! – задоволено кивнув дід. – Тоді, може, почнемо зі з’ясування найбільш приємного? Гадаю, питання вашого весілля вирішено остаточно?
Залившись чарівним рум’янцем, Лєра віддала перевагу заглибитись у проблеми дегустації найкращого вина Дев’ятизем’я, зосереджено смакуючи черговий ковток та заїдаючи печеними овочами, надавши Ігорю повну свободу вибору. Так-так! В будь-якому іншому випадку вона горло готова перегризти, якщо не поцікавляться її думкою, та не в цьому, між іншим, життєво важливому для неї. Добре, значить, шансів відвертітися в тебе, моя люба, буде ще менше:
– Абсолютно! – ствердно кивнув Колвін, дивлячись прямо в очі діду й намагаючись зрозуміти істинний підтекст дій того.
– В такому разі, пропоную вам обдумати можливість здійснення весільного обряду у фамільному замку Драгонарів. Не спішіть з відповіддю! – він здійняв руку, випереджаючи репліку Ігоря. – Обговоріть це наодинці. Відмовитись ви завжди встигнете.
Лєра миттєво ожила, радіючи можливості фігурально пнути його у тому самому куту:
– Дякую за пропозицію, Ваша Світлосте! Ми обов’язково це обговоримо, – посміхнулась вона наймилішою зі своїх посмішок – просто янгол у плоті й, при цьому, на нього навіть не глянула.
Чудова йому дісталась наречена – не нарадуєшся: вишукані тортури протягом всього сімейного життя строго гарантовані!
– Валеріє! – дід був сама люб’язність. – Прошу вас, в особистому спілкуванні – звертайтесь до мене просто за ім’ям.
Лєра помітно зніяковіла й навіть кинула на Ігоря благальний погляд, на що він лиш бровою повів – розбирайся, мила, сама – самостійна моя! Її очі, в яких наразі вирував, мало не ревучи, ураган, обіцяли йому за це невимовні «веселощі». Нічого, він переживе – не вперше.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса», після закриття браузера.