Читати книгу - "Кохання по-королівськи, або Не гай мого часу!, Анні Кос"

Зрозуміло, просто так сидіти на підлозі і насолоджуватися спокоєм, нам ніхто не дозволив, та з храму ми так і не пішли, хоча сонце давно закотилося за обрій. Розпитування, допити, свідчення, цитування всіляких законів і поправок... Мій розум відмовився це запам'ятовувати, лише зазначав, що це реальність, а не плід моєї уяви.

Треба віддати належне Хорасу Гейбу, він свого слова дотримав, не дозволивши заарештувати. Пізніше в такому повороті подій з'явилася й інша приємна сторона: перші шпальти газет були зайняті нашими з Едом портретами, а зовсім не історією шлюбу леді Марсели Вальс, тобто Гейб. Утім, упевнена, світська інтриганка знала про це заздалегідь і не сильно засмутилася.

До вечора я виснажилася і зголодніла настільки, що ідея замкнутися зсередини в тихії і, без сумніву, затишній тюремній камері з лежанкою, туалетом і казенним пайком перестала здаватися мені ідіотською. 

— Ще кілька експериментів і демонстрацій для Архітекторів або твоїх детективів — і я банально зомлію від втоми, — тихо поскаржилася я еньяну Колті, який якось непомітно очолив слідчий процес. — Вілле, я їсти хочу. І посидіти спокійно, а ще краще — полежати. Мені вистачить он тієї лавочки, вона начебто вціліла. І на поклик природи було б непогано відповісти, але зараз до вбиральні за мною потягнеться щонайменше десяток репортерів і дізнавачів, щоб перевірити, чи не ховаю я в спідньому якогось жахливого й небезпечного артефакту.

— Вже все, — усміхнувся еньян Колті. — Протоколи складено, свідчення зібрано і завірено, перебіг подій повністю зафіксовано. Хвилин за десять вас залишать у спокої, обіцяю. Тільки не робіть спроб втекти з міста.

— Та яке там втекти, — я відчайдушно позіхнула і привалилася до колони. — Хіба що виповзти зможу, дня через два-три, не раніше. І то не факт.

— Пожартуй мені ще. Ви досі під слідством, не зіпсуйте справу. Та й цього твого нареченого невдачливого, Гейба-молодшого, відверто шкода: він ледь навиворіт не вивернувся, відстоюючи вас з Едвардом. Чесно сказати, така завзятість викликає повагу. Втечете — і хлопця живцем зжеруть.

— Його сжереш, ага... — хитнула я головою. — Але хто б міг подумати, що так усе обернеться.

Через півгодини в храмі нас залишилося четверо. Той самий склад, що й на світанку, тільки неабияк пошарпаний і пом'ятий. Едвард сидів просто на підлозі поруч із Колом Передбачень і бездумно крутив у руках хронометр. Я мовчки підійшла до нього, опустилася поруч і обійняла за плечі.

—  Довгий вийшов день, — задумливо промовив Ед. — І насичений відповідями.

Я пригорнулася до нього, ткнулася носом у шорстку щоку, залишаючи на шкірі ласкавий поцілунок. Ед на мить заплющив очі від задоволення, потім обійняв мене у відповідь, притискаючи до себе максимально близько:

— Вони були б гарною парою.

Красивою і люблячою, що тут ще скажеш? Якщо навіть сварка не завадила Раяну Еллінгтону до останнього приховувати справжню особистість Елейн, а Елейн — зробити все, аби врятувати їхнього ненародженого сина і його магію, то вони були б щасливі разом. 

Без сумніву, Раян здогадався про те, як обернеться справа, і встиг передати Елейн хронометр. Судячи з усього він залишив кохану усередені сфери часу, сповільнивши для неї перебіг подій на певний строк. Через це Елейн зберігла спогади під час великого коригування історії, та й плутанина зі строками народження Еда збила переслідувачів зі сліду.

Шкода лише, що ми ніколи не дізнаємося, чому Райан не став рятувати себе. Не зміг чи сподівався на дружбу і справедливість? Або навмисне залишився на виду, захищаючи кохану навіть такою високою ціною, так, як пізніше його власний син ризикнув своїм життям, аби захистити мене.

Мабуть, Коло Передбачень не даремно стало саме колом, а спогади в ньому закручені у величезну спіраль, бо саме так і плететься наша власна історія.

Ед підкинув на долоні хронометр і підняв його так, щоб золото засяяло у вечірніх вогнях:

— Той чоловік, не запам'ятав ім'я, ну, який замінив заарештованого Архітектора пам'яті... Він каже, що спробує допомогти мені з відновленням деяких спогадів. Сказав, якщо ця штучка належала батькові й постійно була при ньому, то в ній можуть залишатися уривки емоцій і подій, найяскравіших і найважливіших для Раяна. Уточнив, чи хочу я їх побачити.

— А ти? — тихо запитала я.

— Погодився, — він м'яко натиснув мені на плечі, змушуючи буквально влягтися йому на коліна, лагідно провів рукою по моєму волоссю, граючись пасмами. — Знаєш, мені ж треба заповнити те місце, яке раніше займала ненависть до батька. Добре, якщо там з'являться щасливі моменти, але навіть якщо будуть просто спогади — це можна вважати удачею.

— І це все?

— Ні, звісно, — легко і спокійно відгукнувся він. — Це тільки початок. У мене величезні плани на майбутнє, Грейс Колті. 

Я навпомацки відшукала його руку, притисла до своєї щоки і заплющила очі, намагаючись зрозуміти, що ж відчуваю зараз. Невпевненість? Бажання все кинути? Страх перед тим, що принесе завтрашній день? Побоювання, що доведеться знову боротися? Точно ні. Тільки спокій і незвичну внутрішню тишу, немов цей день остаточно змив з мене власні тривожні спогади.

— Треба дати знати Брему і Жоззі, що вони можуть повертатися. І в крамницю заглянути, перевірити, чи все гаразд. Розіслати постійним клієнтам листи з вибаченнями, напевно купу замовлень прострочили.

— Не шкодуєш, що відмовилася від місця серед Архітекторів?

— Кому воно потрібне? У мене своє життя, і воно мені подобається. Не хочу нічого змінювати.

— Зовсім нічого? Я сподівався, дещо все ж таки зміниться...

Ед замовк, дивлячись на мене впритул. Не питаючи, але чекаючи відповіді.

— Якщо хочеш щось запропонувати, то зараз саме час, — мені коштувало величезних зусиль стримати посмішку і не видати здогадок завчасно. 

— Пробач, я пам'ятаю, звісно, що обіцяв зробити все по-людськи, як заведено в пристойних людей, але не виходить у мене бути як усі і чинити за правилами.