Читати книгу - "Історик"

щоб відвідати місцеві церкви й монастирі та хоч трохи довідатися про місцевість навколо замку Влада. Таку причину назвав я й Георгеску, який порадив мені подивитися кілька місць, де побував Дракула за своє життя. Але, гадаю, мій друже, що в мене була інша причина: у мене було таке відчуття, ніби я ніколи більше не опинюся в цьому місці, такому далекому від звичного світу, від моїх досліджень, і такому надзвичайно гарному. Я вирішив провести кілька днів тут і не поспішати завчасно в Грецію. Я відпочивав у таверні, хотів поліпшити свою румунську: це полягало в тому, що я з перемінним успіхом намагався поговорити зі старими людьми про легенди цього регіону. Сьогодні я гуляв лісом поблизу села й натрапив на гробницю, що самотньо стояла серед дерев. Вона була побудована із давніх каменів і вкрита солом’яним дахом, тож я подумав, що вона, можливо, стояла тут ще задовго до того, як війська Дракули пройшли цими дорогами. Живі квіти всередині вже почали в’янути, а під хрестом застигли краплі воску зі свічки.

Коли я повертався в село, переді мною відкрилася разюча картина: молода сільська дівчина нерухомо стояла на моєму шляху, у своєму селянському платті вона була схожа на картинку з підручника з історії. Оскільки вона не виявляла жодних ознак руху, я зупинився, щоб поговорити з нею, і був здивований, коли вона мовчки подарувала мені монетку, дуже стару — середньовічну — з фігурою дракона на одному боці. Я був упевнений, хоча не мав доказів, що це була монетка Ордену Дракона. Дівчина, звичайно ж, розмовляла лише румунською, але мені вдалося довідатись від неї, що монетку їй дала стара жінка, яка спустилася із села нагорі, що знаходилося поруч із замком Влада. Дівчина також сказала мені, що прізвище її родини Гетсі, але вона сама, здається, і поняття не має про значення цього імені. Ти можеш уявити мій подив із цього приводу — я стояв перед обличчям самого нащадка Влада Дракули! Я був вражений цією думкою, і водночас вона змушувала мене нервуватися (хоча миловидність дівчини й миролюбна поведінка були далекі від жорстокості). Коли я спробував повернути монету, вона відмовилася, наполягаючи, щоб я взяв її, тож я вирішив зберегти подарунок до іншого разу. Ми домовилися зустрітись завтра й поговорити, а я тим часом змалюю монетку й погортаю словник, аби поговорити з нею про її родину й походження.

Мій любий друже!

Учора ввечері я ще раз поговорив з молодою дівчиною, про яку я тобі розповідав. Її прізвище справді Гетсі, вона написала його так само, як продиктував мені Георгеску. Спілкуючись із нею, я був уражений тим, як швидко вона все розуміє, яка кмітлива, і виявив, що вона вміла писати й читати, а також допомагала мені знайти у словнику потрібні слова. Мені подобалось, як її обличчя і яскраві чорні очі пожвавлювалися, коли вона розуміла мої кострубаті фрази. Вона не вчила інших мов, звичайно ж, але в мене не було сумніву в тому, що вона легко навчиться, коли поруч буде гарний учитель.

Цей феномен уразив мене — знайти такий розум у цьому віддаленому й первісному місці; можливо, це було ще одним доказом того, що вона походила зі знатної, освіченої родини. Сім’я її батька багато років тому прийшла сюди, ніхто вже не пам’ятає коли, але деякі члени родини були угорцями, якщо я правильно зрозумів. Вона сказала, що батько вірить у те, що він є спадкоємцем князя замку Арджес і що там закопано скарби, — так вважають усі селяни. Мені вдалося з’ясувати, що люди тут вірять, ніби в день якогось святого надприродне світло горить на місці поховання скарбів, але сільські жителі страшенно бояться й не ходять шукати його. Дівчина наділена обдарованістю, що дуже відрізняє її від оточення, і я увесь час згадую героїню Гарді, красуню молочницю Тесс із Д’Ебревіля. Я знаю, що ти не виходиш за рамки 1800-го, друже мій, але торік я перечитав цю книгу і тобі раджу іноді відволікатися від своїх досліджень. До речі, не впевнений, що тут є скарб, інакше Георгеску вже давно знайшов би його.

Вона також розповіла мені приголомшливу річ: на одного члена родини з кожного покоління ставиться маленьке тавро у вигляді дракона. Це, разом з її ім’ям та монетою, переконало мене в тому, що вона являє собою живу гілку на родовідному дереві Дракули. Я б хотів поговорити з її батьком, але, коли я запропонував це, вона впала в такий розпач, так перелякалася, що було б ницістю наполягати на цьому. Тут дотримуються традицій, старих звичаїв, і я поводжуся дуже обережно, щоб не зашкодити її репутації серед людей. Я впевнений, що вона пішла на ризик, аби поговорити зі мною наодинці, і я ще більше вдячний їй за інтерес і допомогу.

Я закінчу, прогуляюся трохи в лісі. Треба багато про що подумати і просто необхідно провітрити голову.

Мій любий друже!

Минуло два дні, і я не знаю, як описати тобі їх, та й взагалі чи розкажу це кому-небудь. Ці два дні змінили все моє життя. Вони сповнили мене як надією, так і жахом. Сталося так, що я перетнув певну межу та ввійшов у нове життя. Що з цього вийде, я не можу сказати. Я найщасливіша і найстривоженіша людина у світі!

Два вечори по тому після останнього написаного листа я знову зустрівся з тим ангелом, про якого писав тобі, і наші розмови привели до несподіваних змін — до поцілунку, після якого дівчина втекла. Я не міг спати цілу ніч, а коли настав ранок, я вийшов зі своєї кімнати й пішов у ліс. Там я погуляв трохи, раз у раз сідаючи на камінь або на пеньок. Був ніжний зелений ранок, я всюди бачив її обличчя між деревами й у самому світлі Я багато разів думав, що мені треба відразу піти із села, бо я вже, мабуть, скривдив її.

Отак минув цілий день. Я гуляв, потім повернувся в село тільки на обід і щосекунди боявся, що можу зустріти її там, водночас сподіваючись, що так і станеться. Але її ніде не було видно, і ввечері я пішов на наше місце. Я думав, якщо дівчина знову прийде туди, я щосили намагатимуся вибачитись і пообіцяю, що ніколи більше не потривожу її. Саме тоді, коли я вже втратив надію зустрітися з нею й вирішив, що дуже скривдив її й мені доведеться піти з села