Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

— Правда? — підвела чоловіка до стільця місіс Візлі. — Цілитель Сметвик урешті-решт сотворив чудо і знайшов протиотруту від тієї зміюки. Артур же отримав добрячий урок на тему дилетантських забав з маґлівською медициною. Чи не так, любий?— грізно спитала вона.

— Так, люба Молі, — покірно погодився містер Візлі.

У той день спільна вечеря мала бути радісна, адже до них повернувся містер Візлі. Гаррі бачив, що Сіріус намагався всіх розважати, проте коли хрещений батько не змушував себе голосно реготати з Фредових і Джорджевих жартів, або не припрошував усіх їсти, то на його обличчя знову повертався похмурий і тоскний вираз. Поміж ним і Гаррі сиділи Манданґус та Дикозор, які завітали привітати містера Візлі з одужанням. Він хотів би поговорити з Сіріусом, сказати, щоб той не вірив жодному Снейповому слову; що Снейп зумисне його підбурював, бо ніхто з них не вважає Сіріуса боягузом за те, що він виконує Дамблдорів наказ і залишається на площі Ґримо. Але нагоди поговорити ніяк не траплялося, а дивлячись на стражденне Сіріусове лице, Гаррі взагалі не знав, чи наважився б це сказати, навіть якби нагода з'явилася. Тож він упівголоса повідомив Ронові й Герміоні, що братиме в Снейпа уроки блокології.

— Дамблдор хоче, щоб у тебе припинилися ті сни про Волдеморта, — припустила Герміона. — А хіба ти сам проти цього?

— Додаткові уроки у Снейпа? — вражено перепитав Рон. — Краще вже кошмарні сни!

Вони мали повертатися до Гоґвортсу на "Лицарському автобусі" — знову в супроводі Тонкс і Люпина. Ті вже снідали, коли Гаррі, Рон і Герміона зайшли вранці на кухню. Охоронці пошепки про щось розмовляли, але щойно Гаррі відчинив двері, як вони негайно замовкли.

Поспіхом поснідавши, усі вдягли куртки й обмоталися шарфами, щоб захиститися від холодного січневого вітру. Гаррі відчув, як йому неприємно стисло груди. Він не хотів прощатися з Сіріусом — мав якісь недобрі передчуття. Не знав, коли вони зустрінуться наступного разу, і відчував своїм обов'язком сказати Сіріусові, щоб той не вчинив якоїсь дурниці. Гаррі боявся, що Снейпове звинувачення в боягузтві боляче вразило Сіріуса і він зараз може навіть планувати якусь відчайдушну вилазку за межі площі Ґримо. Та не встиг він надумати, що сказати, як Сіріус поманив його пальцем.

— Візьми оце, — неголосно сказав він і тицьнув Гаррі в руки незграбно загорнутий пакуночок завбільшки з книжку.

— А що це? — поцікавився Гаррі.

— Тепер ти зможеш мені повідомити, якщо Снейп почне чіплятися. Ні, тут не відкривай! — насторожено зиркнув Сіріус на місіс Візлі, яка переконувала близнюків надіти сплетені нею рукавички. — Сумніваюся, що Молі це схвалить... але скористайся цим, якщо я буду потрібний, добре?

— Добре, — погодився Гаррі, кладучи пакунок у внутрішню кишеню куртки, хоч і знав, що ніколи не скористається тим, що в ньому лежало. Він, Гаррі, нізащо не стане виманювати Сіріуса зі схованки, як би не поводився Снейп на майбутніх уроках блокології.

— То ходімо, — сумно всміхнувся Сіріус і поплескав Гаррі по плечі. Перш ніж Гаррі спромігся на якісь, слова, вони вже піднялися у супроводі Візлів по сходах і зупинилися перед дверима, замкнутими на важкі ланцюги й засуви.

— Бувай, Гаррі, бережи себе, — пригорнула його місіс Візлі.

— До зустрічі, Гаррі, і пильнуй мені за зміями! — добродушно всміхнувся містер Візлі й потис йому руку.

— Ага... добре, — неуважно відповів Гаррі. Це була остання нагода попросити Сіріуса бути обережнішим. Він глянув на хрещеного батька і вже розкрив було рота, але тут Сіріус поспіхом обійняв його однією рукою і хрипко сказав: — Бережи себе, Гаррі. — Наступної миті Гаррі опинився на морозному зимовому повітрі, а Тонкс, яка сьогодні надійно замаскувалася під високу жінку в твідовому костюмі зі сталево-сірим волоссям, підштовхувала його в спину.

Двері будинку номер дванадцять, грюкнувши, зачинилися за ними. Вони спускалися сходами за Люпином. Зійшовши на тротуар, Гаррі озирнувся. Будинок номер дванадцять швидко зменшився, а будинки обабіч нього розширилися й зайняли його місце. Якась мить — і його наче й не було.

— Що скоріше сядемо в автобус, то краще, — сказала Тонкс, і Гаррі здалося, що вона оглянула площу трохи нервово. Люпин рвучко підняв праву руку.

БАБАХ!

Прямо з повітря перед ними виник яскраво-пурпуровий триповерховий автобус. Він мало не врізався у вуличний ліхтар, якому довелося відстрибнути.

На тротуар зіскочив худющий прищавий клаповухий молодик у пурпуровій уніформі і вигукнув:

— Запрошуємо до...

— Так-так, ми знаємо, дякую тобі, — урвала його Тонкс, — Сідайте, сідайте, скоріше...

І вона підштовхнула Гаррі до східців. Кондуктор аж очі витріщив.

— Тиць-гриць, бляшка-мушка... та це ж Гаррі!..

— Якщо ти ще раз назвеш його ім'я, я прокляну тебе навіки, — погрозливо прошипіла Тонкс, заштовхуючи в автобус Джіні й Герміону.

— Я завжди хотів на ньому покататися, — зрадів Рон, зупиняючись біля Гаррі і роззираючись.

Минулого разу Гаррі їхав "Лицарським автобусом" пізно вночі, й усі три поверхи тоді були заставлені мідними ліжками. А ось тепер, зранку, скрізь біля вікон безладно стояли різнокаліберні крісла. Деякі з них, коли автобус різко зупинився на площі Ґримо, мабуть, попадали. Кілька чарівників і чарівниць, нарікаючи, зводилися на ноги, а чиясь сумка з покупками вилетіла на середину автобуса і з неї на підлогу висипалася гидка мішанина жаб'ячої ікри, тарганів та заварного крему.

— Бачу, нам доведеться розділитися, — почала шукати вільних місць Тонкс. — Фред, Джордж і Джіні, прошу сідати отам ззаду... з вами залишиться Ремус.

Сама ж вона разом з Гаррі, Роном та Герміоною піднялася на найвищий поверх, де знайшла два вільні крісла в передньому ряду, а ще два — в останньому. Кондуктор Стен Шанпайк охоче відпровадив Гаррі й Рона аж у кінець автобуса. Пасажири розглядали Гаррі, коли він проходив повз них, але варто йому було сісти в крісло, як усі знову відвернули голови.

Гаррі й Рон заплатили Стенові по одинадцять серпиків, і автобус, загрозливо похитуючись, рушив. Пробрязкав довкола площі Ґримо, постійно виїжджаючи на тротуар, а тоді бабахнуло знов, і всі попадали назад. Ронове крісло перекинулося, а Левконія, що була в нього на колінах, вирвалася з клітки, злякано пурхнула вперед і сіла Герміоні на плече. Гаррі, який уник падіння, бо встиг схопитися за скобу для підсвічника, визирнув у вікно. Вони мчали якоюсь автострадою.

— Ми