Читати книгу - "Обурливо жадана, або Спокуса Його Величності, Ольга Обська"

У грудях знову дивно защеміло. І Рональд розлютився на себе за нездатність керувати емоціями. А заразом і на П'єліну, яка явно не була налаштована говорити правду. Від Рональда не сховалося, як дівчина зблідла, коли Ферміль вніс до кабінету Сферу Гольца. Цією реакцією вона видала себе з головою. Рональд чекав, що вона зробить далі. Як захищатиметься?

Вона не пішла у глуху оборону. Не розплакалася. Не знітилася. Не збиралася здаватися. Дідько! Як це знайомо! Саме так і повелася б та, якою Рональд був захоплений. Та, яку він не може забути, та, яку більше не впізнає в Елайзі.

Він відчував, як у ній скипіли емоції. Вона теж злилася. Яка рідкісна зухвалість! На що? Злитися тут має він! Рональд потягнув її за руку, спонукаючи встати. Навіщо? Хотів зменшити відстань між ними. Його хвилювали її емоції, заводили. Вони обоє метали блискавки очима і важко дихали. Дідько! Та це ж ті самі очі. Знайомі. Звабливі. У них та сама глибина, та ж безстрашність, той самий вогонь.

Вона почала диктувати умови. Почала висувати вимоги. Але захищала не себе — Гларієтту. Ось тут Рональд остаточно перестав сумніватися, що перед ним вона. Та, яка вже неодноразово захищала дитину, яка була готова заради неї на все. Та, яку він одного разу врятував з печери від обвалу. Та, з ким вони мало не стали близькі... і, до речі, та, яка одного разу розкришила Сферу Гольца на порошок...

Рональд діяв імпульсивно. Взяв її долоню і приклав до Сфери. І коли артефакт розсипався, він мало не видав переможний крик. Він розгадав цю пекельну загадку. Зрозумів, чому родове тавро реагувало спочатку на Елайзу, потім на П'єліну. Він знайшов нарешті ту, кого шукав…

Вона дивилася на залишки Сфери з жахом, а Рональд ледве стримував усмішку: попалася, пташко! Злість, що вирувала в ньому останні години, враз уляглася. Він не збирався карати її за брехню. Вона розгублена, не розуміє, що відбувається. Звідки їй знати, що Вищі затіяли ігри? Дивні ігри крапленими картами.

Він вигадав геніальний хід — призначити її штатним магом. А що? Їй дійсно потрібно вчитися керувати своїм даром, поки решта артефактів ще ціла. І відпустив. Не став виливати на неї новий потік інформації. Не вимагав негайних пояснень. Їм обом потрібен час. Кожному є про що подумати. Він був готовий почекати. Декілька годин. До світанку…