Читати книгу - "Диво"

Розділ 5

Джек Адамс прийшов наступного дня, як і обіцяв, і робота розпочалась охайно й належним чином. Напередодні він переслав Квіннові факсом точний кошторис. Справу було вирішено й угоду укладено. Джек привів двох кремезних хлопців, і вони одразу стали до роботи. Вони вітались із Квінном або лише кивали йому, коли він проходив повз них, але всі справи вирішувались тільки з Джеком. А наприкінці тижня з’явився покрівельник. Як виявилось, дерево завдало більшої шкоди, ніж вони думали спочатку, і покрівельник разом із Джеком та Квінном порадились та вирішили, що робити. Передбачалась велика робота, але Квінн не мав вибору. Дах треба було лагодити, і Квінн не збирався робити це в найдешевший спосіб. Він хотів, щоб це було зроблено якнайкраще, — байдуже, скільки це коштуватиме, хоч він і збирається відтак продавати будинок. І Джек поважав його за це, та й за інше також. Він швидко побачив, що з Квінном Томпсоном дуже приємно працювати за умови, якщо бути з ним абсолютно чесним і відверто розповідати про все, що трапляється і що ти думаєш із цього приводу. Чого він не любить, так це перекручення фактів і брехні, а також людей, які ухиляються від своїх обов’язків. Але серед тих, кому Джек Адамс доручав роботу, таких не було. Він був професіоналом і кожні кілька днів інформував Квінна про хід робіт.

І коли наприкінці другого тижня він із цією ж метою завітав до Квінна, то застав його за письмовим столом над якимись кресленнями.

— Будуєте собі десь новий будинок? — запитав Джек приязно. Він ніколи не ставив питань, які б не стосувалися справи, а Квінн був настільки зосереджений на папері, що лежав перед ним, що це надзвичайно заінтригувало Джека. Що б не було накреслено, виглядало воно дуже грандіозно.

Квінн поглянув на нього з утомленою посмішкою. Цього тижня він зробив багато канцелярської роботи щодо нерухомості Джейн, і це була марна й депресивна робота. І він вирішив винагородити себе тим, що деякий час попрацює з кресленнями свого вітрильника.

— Це не будинок, Джеку. Це корабель. А ти щось знаєш про кораблі?

— Нічого, — відповів Джек із посмішкою. — Я багато разів дивився на них і навіть спостерігав за змаганнями вітрильників у бухті. Але ніколи у своєму житті не був на борту.

— Ти багато втратив, — сказав Квінн, розвертаючи креслення на столі так, щоб Джек міг побачити їх. Він знав, що той може оцінити ретельність, із якою їх виконано. Бо Джек сам був дуже ретельний. — Він буде готовий восени. Я збираюсь жити на ньому, коли продам будинок.

Джек кивнув, пильно вдивляючись у креслення. Він не ставив запитань, а просто висловлював своє захоплення тим, що побачив.

— Де ви збираєтеся плавати на цьому кораблі? — спитав Джек із цікавістю.

— Всюди. Південь Тихого океану. Антарктика. Північна Америка. Європа. Скандинавія. Африка. Я зможу попливти будь-куди. Я купив його в листопаді за день до того, як повернувся з Європи.

— Він має бути дуже красивим! — вигукнув Джек із захопленням, але без найменших заздрощів. Хлопець дуже поважав Квінна і вважав, що цей чоловік заслужив усе, що має.

— Ще ні, але буде, коли будівництво завершать.

— А де він зараз?

Квінн був здивований, коли почув це питання. Ім’я доку було гордо виписано вгорі сторінки, а слово «Нідерланди» чітко надруковано, але, певне, Джек не помітив його. Квінн припустив, що тесля був просто засліплений винятковим дизайном корабля, щоб помітити це. Квінн уже був глибоко закоханий у свій новий корабель і був переконаний, що кожен, хто побачить судно, розділить його почуття.

— Він будується в Голландії, — відповів Квінн.

— А ви часто навідуєтесь туди? — спитав Джек заінтриговано. Усе, пов’язане з Квінном, було для нього сповнене стилю, елегантності та сили. Цей чоловік здавався йому справжнім героєм.

— Я навідаюсь туди ще до закінчення роботи. Хочу сам передбачити всі деталі.

— А коли ви виставляєте будинок на продаж?

Вони раніше говорили про це, і Джек був у курсі справ, але Квінн не ставив точної дати. Тепер, побачивши плани корабля, Джек зрозумів: від’їзд Квінна не за горами, і скоро це стане реальністю.

— Я виставлю будинок на продаж, тільки-но ви закінчите або трохи по тому, наприкінці травня. Можу припустити, що продам я його протягом кількох місяців. Я хочу виїхати звідси до вересня або до жовтня. Саме тоді має бути готовий мій корабель.

— Хотів би я побачити його. Сподіваюсь, ви й сюди на ньому припливете?

Однак це було саме те, чого Квінн не хотів. Він бажав поїхати якомога далі від своїх безжальних спогадів, від того світу, у якому він жив разом із Джейн. Добре було б відплисти звідси якомога далі, забравши з собою всі спогади. А лишатись у цьому будинку, де він мешкав разом із нею, і в цьому місті, де вони прожили разом майже сорок років, було для нього занадто тяжко. Він погано спав уночі, тужачи за нею і блукаючи по дому. Думати про те, чого він ніколи не зробив для неї або разом із нею, було завеликим тягарем для Квінна. Він потребував зараз чогось такого, що відвернуло б його увагу, і був певен, що саме корабель стане для нього розрадою. Джек уже знав, що дружина Квінна померла. Квінн згадав одного разу про це минулого тижня, і Джек тихо висловив йому співчуття. Він зараз почав потроху розуміти, наскільки самотнім почувається цей чоловік. Квінн також казав, що в нього є дочка, яка живе в Женеві.

— Можливо, одного дня ви приїдете до Європи й побачите мій корабель, — міркував Квінн, відсуваючи креслення.

Джек розсміявся у відповідь і сказав йому, що для нього подорож до Європи є такою ж неймовірною, як політ у космос на ракеті.

— Гадаю, в мене й тут багато справ. Але, переконаний, ваш корабель просто чудовий, — чемно мовив він, і тоді Квіннові дещо спало на думку. Він швидко перейшов кімнату і з книжкової шафи, де в нього була ціла бібліотека книжок про вітрильники, дістав одну, дуже стару і, мабуть, надзвичайно рідкісну. І цей важкий том він простяг Джекові. То було запрошення вийти в море під вітрилами, а для Квінна ця книга являла собою своєрідну біблію, із якої в дуже давні часи почалося його захоплення.

— Це навчить тебе всього, що ти хотів би довідатись про вітрильники, Джеку. Можеш почитати на дозвіллі.

Джек вагався, коли Квінн простяг книгу.

— Я дуже боюся загубити її або