Читати книгу - "Острів Скарбів"

Коли я прочитав про Довганя Джона у листі сквайра, то, зізнаюся, аж затремтів від думки, що це і є той самий одноногий моряк, якого я так довго виглядав у старому «Бенбоу». Та всі мої підозри розвіяв добродушний вигляд цього веселуна. Охайний усміхнений господар шинку не був подібним до жодного з розбійників, яких мені довелося бачити раніше. Капітан, Чорний Пес, сліпий волоцюга П'ю та його ватага, — ось якими мають бути пірати, — так тоді мені здавалось.

Дещо підбадьорившись, я переступив поріг і рушив просто до Сільвера, який у той момент розмовляв з якимось відвідувачем, обпершись на свою милицю. — Містер Сільвер, сер? — запитав я, подаючи йому записку.

— Так, мій хлопчику, — відповів він, — Мене звати Сільвер. А ти хто такий?

Мені здалося, що він здригнувся, коли побачив листа від сквайра.

— Та я вже здогадався, — вигукнув він дуже голосно, простягаючи мені руку для привітання. — Ти наш юнга. Радий зустрічі.

І він сильно стиснув мою руку у своїй кремезній долоні.

У цей момент якийсь чоловік, котрий сидів у глибині кімнати, звернув на себе увагу всіх присутніх тим, що різко звівся з місця і прожогом кинувся до дверей, які були недалеко від його столика. Він хутко щез, та я встиг упізнати його: це був той самий трипалий гість капітана.

— Агей, — закричав я, — ловіть його! Це Чорний Пес!

— Мені начхати, як його звати! — але він утік, не розрахувавшись за випивку. Ґаррі, наздожени його!

Один із тих, хто сидів поблизу дверей, підскочив і рвонув наздоганяти втікача.

— Хоч би він був самим Гоком, а за випивку він мені заплатить. — Кричав Сільвер.

Несподівано відпустивши мою руку, він спитав:

— То як його звати? Ти сказав Чорний… як далі?

— Пес, сер! — сказав я. — Хіба містер Трілоні не розповідав вам про розбійників. Чорний Пес із їхньої банди.

— Що? — заревів Сільвер. — У моєму домі!.. Бене, біжи допоможи Ґаррі наздогнати паршивця… То він один із тих волоцюг?… Гей, Моргане, ти, здається, сидів з ним за одним столом? Ходи-но сюди.

Чолов'яга, якого він назвав Морганом, старий сивий моряк, покірно підійшов до нього, ремиґаючи тютюнову жуйку.

— Ну, Моргане, — суворо запитав Довгань, — ти ж раніше цього… як там його… Чорного Пса ніколи не бачив, правда?

— Ніколи, сер, — спокійно відповів Морган і віддав честь.

— І навіть імені такого не чув?

— Не чув, сер.

— Маєш щастя, Томе Моргане! — вигукнув господар шинку. — Якщо ти водитимешся з усякою наволоччю, ноги твоєї не буде у мене в шинку! Про що ви балакали?

— Точно не пам'ятаю, сер, — відповів Морган.

— Що у тебе на плечах, голова чи юферс? — загорланив Довгань. Не пам'ятає він точно! Може, ти не усвідомлюєш, із ким щойно базікав? Швидше розповідай, яку брехню він тобі зводив. Про плавання, кораблі, капітанів? Ну, кажи мерщій!

— Ми говорили про те, як людей під кілем протягують, — відповів Морган.

— Під кілем! Бесіда саме для тебе, Моргане. Ах ти! Йди, сідай на місце, Томе, дурень ти…

Коли Морган зайняв місце за своїм столиком, Сільвер по-панібратськи нахилився до мого вуха (це неабияк лестило мені) і прошепотів:

— Він дуже чесний, цей Том Морган, але останній дурень. Що ж, — продовжив він уголос, — спробую згадати. Чорний Пес? Ніколи й не чув про такого. І все ж, мені здається, що десь я його бачив. А, згадав… він частенько заходив сюди з якимсь сліпим жебраком.

— Так, зі сліпцем! — вигукнув я. — Я і сліпця цього знав. Його звали П'ю. — Так і є! — скрикнув Сільвер цього разу схвильовано. — П'ю, саме так його звали. Вигляд у нього був, скажу я вам, волоцюги і негідника. Якщо ми впіймаємо Чорного Пса, містер Трілоні буде дуже задоволений. Бен чудовий бігун. Ніхто з моряків не бігає прудкіше за Бена. Ні-ні, від Бена він точно не втече, він і зайця впіймає… Отже, він говорив про те, як моряків протягують на канаті? От і добре, ми протягнемо під кілем його самого…

Сільвер скакав на своєму костурі, гримав кулаком по столах і так щиро обурювався, що й сам суддя Олд Бейлі або й лондонський поліцейський повірив би в його абсолютну невинність.

Зустріч із Чорним Псом у «Підзорній Трубі» воскресила усі мої підозри щодо одноногого моряка, і я пильно стежив за кухарем. Але він був дуже мудрий, хитрий і завбачливий.

Нарешті повернулися ті двоє і, важко дихаючи, повідомили, що Чорному Псові вдалося заплутати сліди в натовпі. Господар шинку заходився їх сварити з такою люттю, яка остаточно переконала мене в безвинності Довганя.

— Послухай, Гокінсе, — сказав він, — уся ця історія може погано для мене скінчитися. Що подумає про мене капітан Трілоні? Цей вражий син сидів у мене в шинку і дудлив мою випивку! Потім приходиш ти і кажеш, що він належить до бандитської братії. І все ж я дозволяю йому втекти з-під самого мого носу. Ну, Гокінсе, підтримай мене перед капітаном Трілоні. Ти юний, але тямущий. Тебе не обдуриш. Це я помітив одразу. То поясни капітану, що я на своєму поліні ніяк не міг наздогнати цього бісового пса. Якби я був зараз тим колишнім першокласним моряком, йому б не вдалося втекти, я б його покрутив на рожні, але тепер…

Він раптом замовк і широко роззявив рота, ніби згадав щось. — А гроші? — крикнув він. — За три порції рому! Дідько, я зовсім забув про гроші!

Він гепнувся на лаву і реготав, реготав аж до сліз. Сміх його був настільки заразним, що я не втримався і теж сміявся разом із ним, аж поки увесь шинок не затрясся від сміху.

— Гарно ж я пошився в дурні! — сказав він, витираючи сльози зі щік. — Щось мене наводить на думку, Гокінсе, що ми з тобою заприятелюємо. Зараз я був не кращий юнгу… Та нехай. Все одно треба йти владнати справи, хлопці. Я вдягну свого старого трикутного капелюха і піду разом з тобою до капітана Трілоні доповісти йому про те, що трапилося. Адже справа серйозна, юний Гокінсе, і, хочу зауважити, не робить честі ні мені, ні тобі. Саме так: ні мені, ні тобі — нас обох обвели навколо пальця. І, дідько забирай, як же він обдурив мене з грошима!

Він знову зареготав, та ще й так заливисто, що я, хоча й не бачив у цій ситуації нічого смішного, мимоволі знову розсміявся.

Ми пішли набережною. Сільвер виявився надзвичайно цікавим співрозмовником. Про кожен корабель, повз який ми проходили, він знав, здавалося,