Читати книгу - "Царський пояс"

Ватага, що збилися докупи, готова була зірватися з місця і чкурнути, тільки-но з будки вилізе оте Страховидло. Ой, запинало хитнулося. З воза вистрибнула… дівчинка?!

Мишко зі роззявленим ротом не відводив від прибулої очей. Вона вища від нього на півголови. У неї чорне розпатлане волосся. Щічки брудні, а спідничка подерта.

Дівча стрибало на одній ніжці. Мишко мав підозру, що краєчком ока воно слідкувало за ними, рядженими. Далі окрутило розчепіреними пальцями біля скронь, мов крильцями. Показало кінчика язика і побігло до візника, що випрягав коней.

Хлопчики почувалися мулько.

– А таки надуло нас дівчисько, мав, мав, – перший обізвався Кіт.

– Це через Ведмедя. Він страшно кричав. От ми й відбігли трохи вбік, – виправдовувався Лис.

– Я думав, що то Страховидло. А то маска з кулаками, – виправдовувався Ведмідь.

Хлопчик оговтався. Проте виглядав далеко не героєм.

– Треба її провчити, у-у-у-у – гудів Вовк, який дуже хотів бути старшим у ватазі.

Усі підтримали Вовка і чекали для розправи слушного часу.

Візник повів коней на водопій. Розпатлана бестія залишилася сама. Хлопчики прискіпливо слідкувала за її рухами і діями. Вона поволі обійшла навколо воза. Смачно позіхнула. Потім роздивлялася на всі боки – і почимчикувала до акації, що росла на вигоні перед заростями низькорослого терену.

Насуплена ватага потяглася за дівчинкою. У центрі перевальцем сунув Ведмідь. Він цілком оговтався і згадав, що є старшим. Вовк понуро чомбав за ним.

– Хлопці, озброюйтесь. Обходьте дерево з двох боків, – скомандував Ведмідь.

Лис підняв дебелу палицю. Інші на ходу піднімали черепки, камінці, сухі грудки й кізяки.

Раптом від містечка долинуло:

– Мишо! Мишо! Синку, ходи-но до мене!

Гукала Марійка, приклавши до вуст долоні, щоб голосніший вийшов звук.

Мишко аж присів спересердя. Мама кликала його так невчасно. Незадоволений, з опущеною головою він побіг до неньки.

– Синку, батькові занеси холодної води, – веліла мама. – Сонце, як сковорідка на вогні, шкварчить, а татко на відкритому майданчику, просто неба працює. Кухлик на ослоні.

– А що татко на майданчику робить?

– Шаман попросив його підготувати стартовий майданчик. Шаман уночі з нього злетить на зірку Сидень.

– О, я пригадав. Татко розказував, що шаман обіцяв тебе вилікувати.

Мишко сказав швидко, скоромовкою. Адже він поспішав на вигін, до хлопців. Метнувся за кухликом. Але зачепив огорожу, за якою сидів заєць. Дерев’яна решітка впала на землю і боляче тріснула малого по нозі. Він заойкав, скакав на здоровій нозі.

А зайчисько, високо плигаючи, мчав до кущів терену. Мишко, накульгуючи на забиту ногу, побіг за твариною слідом. Марійка сплеснула руками. Гукала:

– Води батькові занеси.

Та син її не чув.

Тим часом кільце войовничо налаштованої дітвори звужувалося. Нечесане й немите дівча второпало, що на нього чекає розплата. Притиснулося до шорсткого стовбура акації і водило чорними оченятами.

Заєць, який торував стежку до жаданої схованки, заметляв між хлопчиками. Мишко на бігу гукав:

– Гей, хлопці, зловіть сірого! Прошу, зловіть!

Хлопчики з гиком і свистом кинулися навперейми тварині. Розпатлана бестія не всиділа – зірвалася з місця і разом з усіма ловила зайця.

Зчинився такий гармидер і галас, аж гай гудів.

Розпатлана з розгону впало на зайця. Усі, голосно сапаючи, обступили її. Розпатлана поволеньки підвелася. Вона міцно тримала сірого за вуха. Скривила рожевого ротика і зневажливо мовило:

– Телепні! Не вмієте ні красти з воза товар, ні зайців ловити. Гей, шмаркатий, забирай свого куцохвостого.

Вона презирливо сплюнула через плече. Мишко ображено відкопилив губи. Та тільки він торкнувся зайця, як той плиг! і щез у колючих кущах.

Мишко верескнув. Усі реготали й показували на нього пальцями. При цьому примовляли:

– Телепень, телепень. Не вмієш ні красти, ні зайця втримати.

Розпатлана підскочила, наче її ужалила в п’яту оса. Сердито махала на ряджених брудними руками.

– Чого, дурні, регочете? На себе подивіться! Заялозили пики, що страх бере. Ідіть до річки, умийтеся, бо матуся не впізнає і не дасть кулешику своїм маненьким. Е-е-е-е, – пропищала противним дитячим голосом. А під кінець показала язика.

Хлопчики кліпали очима. Вони збиралися її провчити. Але дівчисько знову пошило їх у дурні.

– Мишо! Мишо! – не вгавала Марія.

– До тебе гукають? – спитала дівчинка Мишка.

– Еге, його кличуть. Він грається з нами, бо не вміє на коневі триматися, – пропищало Лисеня і недобре хихикнуло.

Усі голосно сміялися. Михайлик увібрав голову в плечі – йому зробилося соромно.

– Біжімо до твоєї матусі, – тріпнула бестія кучерявим волоссям.

Хлопчик із дівчинкою чимчикували в ногу, тримаючи полотняний вузлик за вушка.

– Чого причепилася до мене? – незадоволено сопів Мишко.

Він сердився на дівчинку за те, що назвала його при всіх шмаркатим.

– Щоб допомогти тобі татусеві водичку донести, – єхидно відповіла вона.

– Сам донесу, без твоєї допомоги.

– Мишо, не ображайся на мене. Знаєш, якби не твій навіжений заєць, то я сиділа б зараз на вершечку акації.

– А це чому?

– Ви ж мене збиралися лупцювати. Чи не так?

– Твоя правда, збиралися, – погодився Мишко.

– От я про те й кажу: мене врятував твій ненормальний заєць.

– Сама ти ненормальна. Він хворий – лисиця покалічила йому лапку.

– Хворі зайці так не гасають. Не сумуй за ним. Без тебе він не пропаде. Кругом повно трави. Мене звати Ія. А тебе?

– Михайлом.

– Хіба ти дорослий, що носиш людське