Читати книгу - "Непосидючі покійнички"

— Хлопці з ОБХСС казали, що вистачить не тільки на чотири кооперативні квартири, а й на білі «Волги», білі дачі і білого пуделя. Але ми про них не дізнаємося. Бо якщо це справжні інтелігенти, вони свій спектакль один раз відіграли — і більше не будуть.

Найдивовижніше, що наші прогнози поки що підтверджуються: ані в Києві, ані в Україні, ані в усьому Радянському Союзі аналогічні злочини справді не повторювалися.

Є, щоправда, ще одна версія, але я її не видав навіть Старому. Саме на той час хтось на самій «горі» вирішив не відпускати наших євреїв на історичну батьківщину, доки вони не заплатять за свої дипломи про вищу та спеціальну середню освіту. Розцінки були встановлені такі, що або продавай усе до останніх шкарпеток, або… щось придумуй. А що таке «єврейська голова» — не мені тобі розповідати.

На щастя, цю підлянку зі сплатою за дипломи досить швидко відмінили. Інакше, боюсь, ганяла б уся радянська міліція, мов той бідний кіт з прищепкою на хвості, за невловимими нальотчиками і аферистами.

Одне слово, хоча великий син єврейського народу Мишко Япончик і помер, але справа його живе. У разі необхідності…

Від автора:

Руйнування Гончарівки, започатковане славетною битвою між кланами Маєвських і Ціперовичів, набрало незворотного характеру. Єврейські родини, котрі жили в цьому урочищі мало не з часів Володимира Мономаха, поступово вибиралися на ПМЖ до Хайфи, Тель-Авіву чи на Брайтон-біч. Полишені без господарів халупи розсипалися самі собою. В останні роки радянської влади в чиїйсь чиновницькій голові виник грандіозний план грунтовної перебудови історичної території, оспіваної в українській та єврейській класиці.

Метода реконструкції була перевірена ще у 1917-му році: «до основанья, а затем…» Першу частину програми виконали блискавично. Євреїв на Гончарівці вже майже не залишилося. А православний елемент порозселяли на оболонські і троєщинські виселки. А от щодо «затем…» вийшло, як із тим паровозом, котрий не доїхав до комуни, вся пара в свисток пішла.

Щодо «однієї шостої земної кулі», то вона розсипалася, мов та Гончарівка, на самому початку дев'яностих. Дехто й досі бідкається: який гігант загинув! Звинувачують демократів, наїжджають на Горбачова. І ніхто не замислюється, що гинути гігант почав набагато раніше — в отих самих чергах за дефіцитом.

Читав у журналі «Знання та праця», що голландці винайшли рецепт «білої кави» і страшенно цим пишаються. Навіть засекретили технологію. Зариться із зелених кавових зерен, на смак — гидота неймовірна, зате благотворно впливає на травлення. Я таких збочень не розумію!

— Олексо, у тебе є «ідея-фікс»?

— Десь я вже чув це запитання. Здається, в якійсь оперетці.

— Не ухиляйся.

— Добре! У мене аж два «фікси». Перший — випити справжньої кави зі збитими вершками.

— Так у чому проблема? Я розумію, Любка-бардачка у своїй кав’ярні на Львівській з такими аристократичними витребеньками марудитися не буде, але ти ж можеш купити вершки, збити їх міксером і здійснити ідею номер раз.

— Пробував. Нічого не виходить. Не збиваються. Спочатку грішив на продавців, а потім мене просвітили хлопці-обехаесесники. Виявляється, вершки розводять ще на молокозаводі.

— А чому обов’язково зі збитими вершками, а не, скажімо, кава-фліп? Кажуть, теж смачно.

— А це професійне. Річ у тім, що цей рецепт вигадали італійські шинкарі, аби з допомогою збитих вершків приховати недовкладення кави у кавоварку. Кримінальна кава, одне слово.

— Спасибі, Олексо, просвітив. А як щодо «фіксу» номер два?

— Та я тобі про нього сто разів казав. Звичайно ж — ідеальний злочин. І то такий, аби всі були в лайні — і прокуратура, і Контора, і навіть наші, міністерські! Аж тут виходить такий собі інспектор Сирота в бездоганно білому смокінгу…

— Де взяв?

— У Дмитрука позичив. Не перебивай!.. Так от, виходить, запалює сигарету, робить пару затяжок, потім отак акуратненько струшує попіл на офіційну версію і каже: «Колеги, так це ж елементарно!»

— Ну добре, щодо кави з вершками, так тут завинила молочна промисловість. А хто щодо ідеального злочину в борщ плюнув?

— От так тобі, задрипаному філологу, все одразу й розкажи. А філософські узагальнення?

— Що, не можна без них?

— Не можна.

— Ну, тоді давай. З узагальненнями. Я потерплю.