Читати книгу - "Тихий Дін"

— Йди вечеряти!

Григорій в накинутому на плечі сіряку виліз з темряви, підійшов до вогню.

— Ти чого отакий похмурий? — усміхнулась Дарка.

— На дощ, видно, крижі ломить, спробував віджартува-тись Григорій.

— Він воли стерегти не хоче, їйбо. — Докійка посміхнулася, сідаючи коло брата, заговорила з ним, але розмова якось не в'язалася. Пантелей Прокопович щиро сьорбав кашу, хрустів на зубах недовареним пшоном. Оксана їла, не зводячи очей, на жарти Дарчині неохоче посміхалася. Спопеляючи щоки, палив її неспокійний рум'янець.

Григорій устав перший, пішов до волів.

— Гляди, траву чужу волам не скошуй! — вслід йому крикнув батько і заглитнувся кашею — довго тріскучо кашляв.

Докійка надувала щоки, давлячись сміхом. Догорав вогонь. Тліючи хмиз обгортав тих, що сиділи, медвяним запахом припаленого листя.

Опівночі Григорій крадцем підійшов до табору, став кроків за десять. Пантелей Прокопович сипав на гарбу заливчасте хропіння. З-під попелу, мов те золоте павине око, виглядав незаллятий з вечора вогонь.

Від гарби відірвалась сіра запнута постать і зіґзаґами помалу рушила до Григорія. Не доходячи два-три кроки, спинилась. Оксана. Вона. Гулко й дрібно здвоїло в Григорія серце; присідаючи ,ступнув наперед, відкинув полу сіряка, пригорнув до себе покірну, палку. В неї підгиналися ноги, тремтіла вся, стенаючись, видзвонюючи зубами. Кидьма підхопив її Григорій на руки — так кидає вовк собі на хребтину зарізану вівцю, — плутаючись у полах розхристаного сіряка, задихаючись, побіг.

— Ой, Гри-и-ицю... Гри-цу-ню... Батько!..

— Мовчи!..

Вириваючись, дихаючи в сіряку кислим запахом овечої шерсти, заходячись гіркотою каяття, Оксана майже крикнула низьким наче стогін голосом:

— Пусти, чого вже тепер... Сама піду!

• X.

o XXI.

• ЧАСТИНА ДРУГА

o IX.

o XVIII.

• і.

o VII.

o XII

o XX

1

Чирик — взуття.

2

Григорій прийшов з вулиці після перших півнів. З сіней війнуло на нього запахом перекислих хмелин і гострою сух-менню чебрецю.

Навшпиньках пройшов до світлиці, роздягнувся, бережно повісив святкові з випусками шаравари, перехристився й ліг. На підлозі перерізані хрестом віконної рями золоті дрімки місячного світла. В кутку під вишиваними рушниками тьмяний ґлянс посріблених образів, над ліжком на жердці тягуч-кий гуд потурбованих мух.

Задрімав було, та. в кухні заплакала братова дитина.

3

Шапочка на взір тюбітейки.

4

Надвечір зайшла гроза. Над хутором стала рудава хмара. Дін, скуйовджений вітром, кидав на береги часті гривасті хвилі. За левадами палила небо суха блискавка, гнітив землю рідким гуркотом грім. Під хмарою, розкрилатившись, кодував шуліка, його з криком переслідувало гайвороння. Хмара, віючи холодком, ішла вздовж Дону, з заходз . За займищем

5

Два дні перед Клечальною хуторяни ділили луки. На поділ ходив Пантелей Прокопович. Прцйшов звідти в обіди, крекчучи скинув чирики, і, завзято чухаючи натруджені ходінням ноги, сказав:

— Дісталась нам ділянка коло Красного яру. Трава не яка то й добра. Верхній край до лісу доходить, де-не-де — пліхи. Пирійчик прохоплюється.

— Коли ж косити? — спитав Григорій.

— По святах.

X.

'Не блакитним гарячим цвітом, а "собачим дурманом, блекотою придорожньою цвіте пізнє бабське кохання.

З косовиці переродилась Оксана. Мов би хто ознаку зробив на її обличчі, тавро випік.

Баби, зустрічаючись з нею, в'їдливо вищирялися, хитали головами вслід, дівчата заздрили, а вона погордо й високо несла свою щасливу, а стидку голову.

Незабаром про Грицьків зв'язок дізналися усі. Спочатку гомоніли про це пошепки, — вірили і не вірили,— та після того, як хутірський пастух Кузьма-кирпатий на зорі побачив коло вітряка, як лежали вони проти місяця в невисокому житі, каламутною прибійною хвилею покотилися пересуди.

Дійшов поговір і до Пантелея Прокоповича. Якось у неділю пішов він до Мохова в крамницю. Народу — не протовпишся. Увійшов —так немов розступилися, почали посміхатися. Протиснувся до прилавку, де продавали мануфактуру. Крам взявся йому відпускати сам хазяїн, Сергій Платонович.

— Чого тебе давненько не виднЬ, Прокоповичу?

— Дільця всякі... Невправка в господарстві.

— Отакої. Сини бач які, а' невправка.

— Що ж сини: Петра он до таборів вйрядив, удвох з Грицьком і орудуємо.

Сергій Платонович надвоє розвалив круту гнідувату борідку, значущо скосив очі на натовп козаків.

— Та, голубе, ти що ж це замовчуєш?

— А що?

— Як що? Сина задумав оженити, а сам ані телень.

— Якого сина?,

— Таже Григорій у тебе не жонатий.

— Поки ще не збирався женити.

— А я чув, ніби в невістки береш... Степана Астахова Оксану.

— Я? Від живого чоловіка... Та ти, що ж, Платоновичу, жартуєш чи що?

; — Які жарти, чув від людей. *

Пантелей Прокопович розгладив на прилавку розгорнутий сувій матерії і, круто повернувшись, зашкутильгав до виходу. Він попростував зразу додому. Ішов, по-,бичачи нахиливши голову, стискаючи в'язку жилавих пальців у кулак, помітніш припадав на кульгаву ногу. Минаючи Астахівський двір, глянув через тин: Оксана вичепурена, помолоділа, похитуючи стегнами, йшла до куреня з порожнім відром..

— Ей, почекай но!..

.. Пантелей Прокопович чортом попер у фіртку. Оксана стала, піджидаючи його. Увійшли до куреня. Чисто виметена до-, лівка присипана червонуватим піском, на покуті на лаві вийняті з печі пироги. З