Читати книгу - "ГЧ"

Тепер, коли Ридан пересвідчився, що струми в мозку пульсують з величезною швидкістю — не менше ніж мільйони, а може й мільярди коливань на секунду, — він був певен, що є і випромінювання мозку, його не могло не бути! Такі струми утворюють навколо себе електричні і магнітні поля, породжують електромагнітні хвилі, які повинні неминуче поширюватися довкола.

Їх, очевидно, можна спіймати хоча б на найкоротшій відстані. Нікому з учених ще не вдалося цього зробити.

Спіймати! Тільки тоді можна буде переконатися у правильності всіх висновків.

Ридан майже не сумнівався, що контрольний дослід підтвердить його припущення.

Він оголив частину зорової ділянки мозку кролика і закріпив приймальну голку всього за якихось два міліметри від мозкової речовини. Вся решта простору навколо голки — цієї імпровізованої срібної антени — була заекранована свинцем, щоб ніякі випадкові хвилі зовні не могли подіяти на голку.

Цілковита темрява. Кролик не повинен нічого бачити. Професор увімкнув осцилограф, і слідом за цим перед очима кролика мигнули два спалахи маленької електричної лампочки.

Через двадцять хвилин Ридан тримав у руках проявлену стрічку.

Рівна, пряма лінія перетинала її по всій довжині. Ніяких коливань…

Кілька разів Ридан повторював дослід, але на стрічці незмінно з’являлася та сама спокійна рівна лінія.

Виходить… випромінювання нема?

Потяглися дні напружених роздумів. У чому помилка — в логіці самого висновку чи в методі перевірки? Десятки разів Ридан перевіряв свої міркування, змінював умови досліду. Результат був той самий. Ніяких хвиль біля мозку його прилади не виявляли.

Це були дні болісних творчих шукань і сумнівів. У житті вчених часто бувають такі важкі етапи, коли думка б’ється в тупику, з якого за всяку ціну треба знайти вихід. Мобілізуються всі внутрішні і зовнішні ресурси — знання, винахідливість, технічні засоби.

Ридан так і не вийшов за межі свого кола знань. Він вивчав хвильову механіку. А тепер відчув, що йому не вистачає знання радіотехніки.

— Не можна ж усе знати! — вигукував він у хвилини відчаю.

В ці дні Ридан відчував щось схоже на докори совісті. Він звинувачував себе в невігластві. Хай його не навчали як слід фізики в університеті, — тоді це не вважалося за потрібне, а біологів і фізиків вважали майже різними породами людей, — але ж сам він давно повинен був зрозуміти, що це абсурд, що кожен дослідник природи повинен знати фізику, особливо електрику, досконально, від гальванізму до радіотехніки!

Картаючи себе, Ридан з властивою йому гарячковістю захоплювався, перебільшував свій профанізм і забував, що солідну частину цієї обітованої електричної країни він все-таки встиг підкорити.

Не був Ридан і самотнім у своїй роботі. Навпаки, завдяки його товариськості, схильності обговорювати свої думки і «творити вголос» усі співробітники, аж до техніків і лаборантів включно, були в курсі його ідей і труднощів, усіх він змушував думати, шукати, заперечувати, спростовувати. Ридан добирав свій колектив обережно, розважливо. До нього ввійшли серйозні фізіологи, гістологи, цитологи, біохіміки, які вже показали себе як самостійні дослідники, причому не тільки прихильники риданівських ідей, але й скептики, і навіть противники — їх Ридан особливо цінував.

Але головного — фізиків — не було. Ще на самому початку, намічаючи штати, Ридан думав заповнити їх переважно біофізиками і тому негайно розкинув свої сіті у відповідних «водах» науки. Улов виявився мізерним і убогим. Це були слабуваті фізіологи з слабкою фізичною підготовкою. Вони вивчали біоструми, але ніяких ідей, ніяких творчих шукань у їх роботі Ридан не помітив і одразу від них відмовився.

Тоді була організована облава на «чистих» фізиків — електриків-хвильовиків. «Ну, цими вже хоч греблю гати», — говорив Ридан, радіючи тепер, що позбувся біофізиків. На цей час він уже знав, що йому потрібні електрики саме такого профілю. Однак і тут нічого не вийшло. Жоден тямущий фізик-хвильовик не виявив бажання переключитися на вивчення фізіологічних проблем. У них було досить своїх інтересів, своїх ідей. Ридан, не втрачаючи надії, шукав, хоча й не так енергійно, як раніше. Шукання ці якоюсь мірою полегшували становище; утворилося коло нових знайомих, які охоче допомагали Риданові порадами у важких випадках.

Тик було й тепер. Один з фізиків, навіть і не знаючи як слід, у чому справа, і не підозрюючи, яким відкриттям звучать для Ридана його слова, сказав йому просто:

— Якщо ви впевнені, що ці випромінювання існують і що вони неозначено малі, чому б вам не спробувати застосувати недавно винайдений динатронний посилювач? Адже він саме й призначений для дуже слабких початкових струмів.

На другий же день Ридан, не бажаючи нікому доручати таку відповідальну справу, сам приїхав у Ленінград до винахідника цього чудового електронного приладу. Скромний інженер зовсім полонив професора своїм витвором. Це була невеличка витончена трубка; ледве помітні початкові струми, проходячи крізь неї, посилювалися в десятки мільйонів разів без будь-яких ламп! Трубка могла працювати і як фотоелемент, — вона посилювала струми, що виникали в ній під дією слабенького світла зовні.

Винахідник показав Риданові кілька приголомшливих «фокусів». Трубка вмикала світло в кімнаті, коли професор, стоячи в темряві на відстані кількох метрів од неї, курив, задихаючись і кашляючи з незвички, цигарку. Радіоприймач, обладнаний цією трубкою, не потребував струму для розжарення і міг працювати від будь-якого джерела світла в кімнаті. Навіть «кроки» мухи, що бігала в цигарковій коробці, чути було на всю кімнату, завдяки цій трубці, з’єднаній з мікрофоном і репродуктором.

Захоплений Ридан розповів інженерові про свої труднощі. Чи можна використати трубку для посилення біострумів? Інженер не сумнівався в цьому і пояснив, як це зробити.

Окрилений надією, з дорогоцінним пакунком в руках Ридан повернувся в Москву і одразу ж почав із своїми помічниками встановлювати чудесну трубку.