Читати книгу - "Попелюшка мимоволі, Надія Голубицька"

Варя уважно розглянула знахідки, не знайшовши в них нічого особливого. До речі сказати, записник ніяк не міг належати Алексу, аж надто дівочим він був: бордовий, навіть швидше вишневий, з блискучим сердечком на обкладинці і банальною цитатою про кохання на першій сторінці. Половина блокнота містила список телефонних номерів з іменами і прізвищами, друга половина була порожня, лише на одній зі сторінок Варя, випадково перегорнувши кілька сторінок, виявила якісь цифри, написані в куточку олівцем. Вона не знала, що робити з цими знахідками, лише чомусь була впевнена, що віддавати їх Алексу не варто. Тому вона повернула все назад, зібрала речі і спустилася в хол, де її чекав Дмитро.

Весь переліт Варя вдавала, що спить, а насправді намагалася придумати як їй швидше втекти від свого так званого чоловіка і повернутися до своєї справжньої сім'ї. Дуже важко було постійно перебувати поруч із зовсім чужою людиною. Хоч Дмитро і був дуже уважним і турботливим, бачачи її пригнічений стан, намагався жартувати, розповідав кумедні історії про свою сім'ю і друзів. Але Варя як і раніше нічого не знала про їхній шлюб з Ліз, ні про те, як вони познайомилися, як жили. Просто її лікуючий лікар був переконаний, що пам'ять швидше повернеться, якщо пацієнтці не просто розповідати про її забуте життя, а занурювати в ситуації, які можуть викликати картинки з минулого.

Прилетівши, Дмитро відразу ж викликав таксі і відвіз Варю на лівий берег Дніпра в елітне котеджне містечко.

- Ось ми, нарешті, і вдома, - сказав він, відкриваючи дівчині дверцята машини, простягнув їй руку, допомагаючи вийти.

Будинок здався Варі величезним і розкішним, ну, найтиповішим палацом з величезними вікнами і просторими кімнатами. Біля входу в будинок височіли дві круглих колони, а коли вона побачила невелику прибудову у вигляді круглої вежі зі стрілчастими віконцями, вона чомусь подумала, що там просто зобов'язані водитися привиди, які ночами дзвенять ланцюгами і завивають. Акуратно підстрижена галявина перед будинком була оточена з обох боків кущами ідеальної форми і розкішними туями. У кущах можна було побачити невеликі статуї, десь дзюрчав фонтан, а по краях доріжки, що вела до будинку були посаджені миленькі яскраво-жовті квіти, назву яких Варя не знала.

У цьому квітнику поралася дівчинка років шести, вправно орудуючи маленькою тяпочкой, викорінюючи бур'яни. Дівчинка була невисокою і такою худенькою, що здавалася якоюсь напівпрозорою казковою істотою, з хвилястим білим волоссям і великими яскраво-блакитними очима. Варя, яка шалено нудьгувала за своїми першокласникам, зробила крок до неї і, посміхнувшись, запитала:

- Привіт. Чим це тут займається такий юний садівник?

Дівчинка підняла на неї свої бездонні очі, але нічого їй не відповівши, кинулася назустріч Дмитру, просяявши радісною посмішкою. Варя трохи розгубилася від такої поведінки дівчинки. Дмитро згадував в розмові свою прийомну дочку Софійку, але сильно він про неї не поширювався. З цієї ситуації Варя зробила висновок, що Ліз не змогла знайти спільної мови з дівчинкою, якщо та навіть привітатися не захотіла.

- Софія, обід готовий. Давай мий руки і до столу.

На порозі будинку з'явилася худенька жінка похилого віку, зморшки майже не торкнулися її обличчя, а волосся, зібране в акуратну зачіску, було повністю сивим. У неї були такі ж темні очі, як і у Дмитра, тільки погляд був суворим і колючим. Зустрівшись з ним, Варя навіть внутрішньо стиснулася.

- Все-таки з'явилася, - кинула жінка в сторону Варі. - І як тільки совісті вистачило ?!

- Мама, я ж попросив тебе, - перервав її Дмитро. - Ліз зараз дуже потребує нашої допомоги, і я на тебе розраховую.

- Добре. Я зроблю все, як ти сказав. Проходьте в будинок, приведете себе в порядок після дороги і теж за стіл.

Вона розвернулася і пішла в будинок, більше і не глянувши в бік Варі. Дмитро говорив, що вона в минулому балерина, це особливо відчувалося в її ході та рівній спині.

Коли Варя увійшла в будинок, у неї з'явилося стійке відчуття, що вона знаходиться в музеї, все сяяло блиском і чистотою, здавалося, що у кожної речі було своє певне місце. Так і просилася сюди табличка з написом «Руками не чіпати!» Дмитро провів її на другий поверх в її кімнату, а сам спустився на кухню, сказавши, що йому терміново потрібно поговорити з матір'ю.

Не встигла Варя як слід розглянути кімнату, як раптом двері різко відчинилися і на порозі з'явилася симпатична струнка дівчина з короткою стрижкою і одною довгою яскраво-рудою прядкою, яка майже на половину закривала їй обличчя. Дівчина спрямувала зневажливий погляд своїх темних очей з довгими пухнастими віями і зло прошипіла замість привітання:

- Навіщо ти сюди з'явилася? Що ти задумала? Я не брат, я ні на йоту не повірила в твою амнезію. Так що краще забирайся з нашого будинку, тут тобі не раді.

Варя і рота не встигла відкрити у відповідь, як дівчина зачинила за собою двері. «Радісною зустрічі не відбулося, - промайнуло у неї в голові. - Що мені чекати від цієї сімейки? Ясно, що нічого хорошого, вони усі ненавидять Ліз, тобто мене. Потрібно швидше забирати звідси ноги ».