Читати книгу - "Колгосп тварин"

рангом — так він останнім часом називав Наполеона — більш підходить жити в будинку, аніж у свинарнику. Проте, почувши, що свині не лише їдять на кухні, а й використовують вітальню для відпочинку і сплять у ліжках, деякі тварини занепокоїлися. Боксер розвіяв свої сумніви звичним «Наполеон завжди правий», але Конюшинка, якій здавалося, що вона добре пам’ятає категоричне застереження щодо ліжок, подалася до Настанов і спробувала у них розібратися. Переконавшись, що в написаному вона знає лише окремі літери, вона гукнула Мюріел.

— Мюріел,— попрохала вона, — прочитай-но мені Четверту Настанову. Невже там нічого не говориться щодо спання у ліжку?

Хоч і не без труднощів, Мюріел прочитала Настанову.

— Тут пишеться: «Жодна тварина не повинна спати у ліжку з простирадлами», — виголосила вона.

Дивно, але Конюшинка не пригадувала, щоб у Четвертій Настанові йшлося щось про простирадла. Та оскільки Настанова була ось тут, перед її очима, то, мабуть, там так і було написано. А Пищик, який саме випадково проходив повз них у супроводі кількох псів, спрямував їхні думки в потрібному напрямі.

— Отже, товариші, — сказав він, — ви вже мабуть чули, що ми, свині, тепер спимо у ліжках. А чому б і не спати? Ви ж не допускаєте, що існувало якесь застереження проти ліжок? Ліжко всього-на-всього місце для спання. Оберемок соломи в стійлі — це теж, власне, ліжко. А застерігалося проти простирадел, цього винаходу людини. Тож ми й позтягували простирадла з ліжок і спимо лише під ковдрами. І такі ліжка напрочуд зручні! Але в жодному разі не зручніші, ніж це необхідно, запевняю вас, товариші, враховуючи всю ту розумову роботу, яка на нас зараз покладена. Ви ж не позбавите нас відпочинку, адже ж так, товариші? Ви ж не хочете, аби ми від утоми занедбали наші священні обов’язки? Хіба хтось із вас хоче знову побачити Джонса?

Тварини запевнили його у протилежному і більше не згадували про те, що свині сплять у ліжках. А коли невдовзі оголосили, що вранці свині вставатимуть на годину пізніше за інших, то теж ніхто не ремствував.

Осінь мешканці Колгоспу зустріли стомленими, але щасливими. Вони прожили важкий рік, і після продажу частини сіна та збіжжя комори із запасами на зиму все одно не були переповненими, але все компенсував уже майже збудований вітряк. Після жнив настала ясна суха погода, і тварини працювали ще тяжче, ніж доти, ладні цілісінький день стягувати уламки каміння, аби тільки на якийсь фут зробити вищими стіни. Боксер часом виходив навіть уночі, і годину-другу працював при світлі серпневого місяця. У вільний час всі ходили довкола вітряка, милуючись міцністю і прямовисністю стін і дивуючись, що вони спромоглися звести щось настільки величне. Лише старий Бенджамін не піддавався загальному захвату, він, як завжди, лише багатозначно казав, що віслюки живуть довго.

Настав листопад з його лютими південно-західними вітрами. Будівництво довелося припинити, бо стало надто волого, щоб розмішувати розчин. А однієї ночі здійнялася така страхітлива буря, що ферма двигтіла й трусилася аж до підмурків, а з даху на хліві зірвало кілька черепичин. Кури попрокидалися й злякано заквоктали, бо їм учувся далекий рушничний постріл. Вранці, вийшовши надвір, усі побачили, що флагшток зламано, а в’яз у кінці саду, немов редиску, вивернуло з корінням. Ледве вони це помітили, як у кожного з грудей вихопився розпачливий зойк. Їхнім очам постало жахливе видовище — вітряк лежав у руїнах.

В єдиному пориві тварини кинулися до нього. Попереду всіх мчав Наполеон, який взагалі-то рідко переходив на біг. Так, тут валявся символ усієї їхньої боротьби, розвалений до підмурків. А довкола було розкидане каміння, яке вони так тяжко розбивали й звозили. Нездатні вимовити жодного слова, вони стояли й сумно дивилися на ту руїну. Наполеон, час від часу принюхуючись, мовчки походжав туди й сюди. Його хвостик настовбурчився і смикався з боку в бік, що означало інтенсивну розумову працю. Зненацька він зупинився, мовби йому щось сяйнуло.

— Товариші! — спокійно проказав він. — Ви знаєте, хто це зробив? Ви знаєте того страшного ворога, що прийшов уночі й зруйнував наш вітряк? СНІЖОК! — зненацька ревонув він. — Це зробив Сніжок! Щоб розладнати наші задуми й помститися за ганебне вигнання, цей зрадник прокрався під пеленою ночі й, засліплений злобою, сплюндрував нашу цілорічну працю. Товариші, отут, на цьому місці, я оголошую Сніжкові смертний вирок. Кожен, хто допоможе виконати вирок, отримає «Тварину-Героя II ступеня» і два відра яблук. І ще чотири відра яблук тому, хто схопить його живцем.

Тварини були страшенно вражені: невже хтось міг таке вчинити, хай навіть і Сніжок! Вони аж заревли від обурення, і кожен став міркувати, як би його краще упіймати Сніжка, якщо той раптом повернеться. Майже одразу неподалік від пагорба у траві виявили сліди свинячих ратиць. Вони простежувалися лише кілька метрів, зате вели якраз до дірки у паркані. Наполеон ретельно їх обнюхав і заявив, що це сліди Сніжка. Він висловив припущення, що, ймовірно, Сніжок пробрався до них з боку ферми «Лисячий Гай».

— Годі вже зволікати, товариші! — резюмував він після обстеження відбитків ратиць. — Цього ж ранку берімося за відбудову вітряка! Ми будуватимемо його всю зиму — і в дощ, і в сніг. Ми доведемо нікчемному зрадникові, що не так просто знищити нашу працю. Пам’ятайте, товариші, жодних змін у наших планах, втілимо їх до точно визначеного дня. Вперед, товариші! Хай живе вітряк! Хай живе «Колгосп тварин!»

Розділ VII

То була сувора зима. За бурями прийшли сльота зі снігом, а тоді вдарили морози і трималися до середини лютого. Тварини з усіх сил відбудовували вітряк, усвідомлюючи, що на них дивиться зовнішній світ і що заздрісні люди радітимуть й зловтішатимуться, якщо вітряк не зведуть у строк.

А люди вдавали, ніби не вірять, що Сніжок зруйнував вітряк: вони казали, що він сам розвалився через занадто тонкі стіни. Тварини ж знали, що це зовсім не так. Проте цього разу вирішили будувати стіни товщими на три фути проти колишніх півтора. А це вимагало значно більше дробленого каменю. Каменоломню на тривалий час вкрили снігові кучугури, тож годі було за щось братися. Діло трохи зрушило, коли встановилася суха морозяна погода, але все одно то була каторжна праця, і оптимізм тварин уже не був колишнім. Вони постійно мерзли і голодували. Не зневірювалися лише Боксер з Конюшинкою. Пищик виголошував блискучі промови про самовіддане служіння справі і героїзм праці,