Читати книгу - "Фенікс, Валерія Дражинська"

День кожною миттю ставав все "веселішим". А ще тільки десята ранку. Від головного болю не допоміг навіть провірений цитрамон. В'їжджаючи на територію селища, я подумки закопала начальника і притоптувала свіжозорану землю. Виглядала зараз як відчайдушна домогосподарка. Волосся недбало зібране в пучок. На обличчі ні грама косметики. Рвані джинси і чорна вільна футболка, що відкривала низ живота. Навіть ліфчик полінувалася зранку надіти. З моїм другим розміром це не було великою проблемою.

На мій подив на ділянці не було ні душі. Непосидючий сторож, як завжди, кудись запропастився. Закипаючи все сильніше, набираю Сергія, щоб дізнатися, що за прикол. Не бере слухавки. Раз я вже тут, заходжу в будинок, двері якого гостинно відчинені, з метою відшукати невловимого охоронця і підстрибую на місці:

- Ава, які люди! Це так..., - різко обертаюся і бачу Марата власною персоною.

- Що за..., - виривається поза волею, ледве встигаю проковтнути лайку.

- ... очікувано тебе тут спостерігати! - він у відкриту блукає по мені поглядом.

Адже його не повинно бути в місті! Чому тиша навколо мене не насторожила! Як так? Джерело Ігоря Сергійовича помилилося чи Марат уже встиг повернутися?

- А ти, я бачу, не очікувала мене тут побачити. Чому не скажеш? Адже ми з тобою ще не закінчили, - погляд упирається в груди, де вже чітко проступають збуджені соски, - Хоча так мені більше подобається. Така мила домашня дівчинка! - і він апетитно облизує губи, ніби бачить перед собою вишуканий делікатес.  

Дідько! Знала б, що він буде тут, заїхала б додому переодягнутися. Виглядаю як городнє опудало. Нервово схрещую руки, ховаючи груди. Чоловік на це лише усміхається.

- Ти помиляєшся! Ми закінчили, - говорити намагаюся спокійно, - Очевидно, що я тут потрібна не з робочих питань, тож я, мабуть, поїду.

- Таксі поїхало, Ава! - він не намагається, говорити без напруги в нього виходить само собою.

- Ну як же так? Я ж просила почекати! - такий хороший таксист попався з добрими очима, я була впевнена, що він дочекається мене.

- Ти просила, а я наказав.

- Марате Хасановичу, для такої зайнятої людини, ви дуже нераціонально використовуєте свій і чужий час. Я викличу інше таксі, - невловимим рухом Марат відбирає телефон з моєї руки.            Ось так просто! Від такого нахабства рот сам по собі відкривається, намагаючись сформулювати хоч щось. Не виходить. Тим паче, коли він так грайливо посміхається.

- Дитячий садок, - видихаю майже захоплено.

- Можу ще за косичку посмикати. Або, що це в тебе на голові? - іронізує він, роздивляючись мій пучок.

- Остання модна тенденція літа, що минає.

З таким Маратом було легко і просто спілкуватися. Але я не забувала, що з ним не можна розслаблятися. Це вносило гіркий присмак у приємний флірт.

- Тобі личить! - непідробна щирість у голосі змусила злегка зніяковіти.

- Що далі, Марат?

- Упевнений, що в тебе є варіанти подальшого розвитку подій. Поділися!

- Тільки два. Я йду пішки в місто і дорогою ловлю попутку. Другий варіант, ти віддаєш мені телефон, я викликаю таксі і з комфортом їду все в те ж місто.

- Мені не подобаються ці варіанти, - він повільно підходить до мене, недбало прокручуючи в руці мій телефон.

- Чому? - я щосили намагаюся не піддаватися на явне спокушання.

- Тому що будь-який нормальний мужик у попутці, яку ти зупинила, відвезе тебе до лісу, а не до міста, - зупинившись біля мене, Марат, кісточкою вказівного пальця дражливо проводить від яремної западини донизу, де, зупинившись між грудьми, під натиском змушує опустити схрещені руки, - А таксі ти сама знаєш, скільки часу сюди діставатиметься.

- Ти вважаєш усіх нормальних мужиків ґвалтівниками? І яка тобі різниця куди мене відвезуть? - ну не можу не запитати!

Попри всі зусилля, я піддаюся йому.

- Ти занадто спокусливо виглядаєш! Без косметики, без ліфчика, - рука зовсім не ніжно накриває праву півкулю, викликаючи мимовільне стогоніння, - Поки я цього хочу, ти тільки моя.     У мозок вгризаються його слова, зриваючи стоп кран моєї витримки. Заношу руку для ляпаса, але Марат легко її перехоплює. Я зло вириваю свою кінцівку, підозрюючи, що він просто дозволив мені це зробити.

- Зовсім охренів? - навіть очі, що стрімко темніють, не зупиняють мене від продовження, - Може, ще на ланцюг мене посадиш, доки будеш розважатися з іншими?

Розвертаюся з твердим наміром забратися звідси будь-яким чином, і... вдаряюся спиною в кам'яні груди. Міцне захоплення рукою навколо талії не залишає можливості вирватися. У поперек впирається його збудження, що, незважаючи на оскаженілий стан, посилає природний відгук вниз живота.

- А ти спробуй стати єдиною! - жаркий і обеззброюючий шепіт на вухо, - І, Ава, не раджу тобі повторювати подібне. Можу по інерціії зламати руку або відповісти. 

Я здуваюся як кулька, хоч і розумію, що слова, найімовірніше, насмішка. І не ті, що про руку або здачу, а про єдину.

- Пусти! - уже шкодую про свій дурний вчинок.