Читати книгу - "Попелюшка для Дракона — Мільярдера , Олівія Дейлі"

Гості вже усі на місці, тільки наш іменник кудись зник. Я бачила як він підходив до останніх гостей та не помітила куди пішов далі. 

— Ти часом не знаєш, а у пані Карвелії хто не будь є? – тихенько запитує Микола, а я ледь не підскакую на місці від несподіванки. 

— Здається ні, а що? – відповідаю та поглядом намагаюсь її знайти. 

— Неймовірна жінка – мрійливо проявляє крокодил та поправляє метелика на сорочці. 

Це викликає у мене щиру усмішку. 

— То не стій тут, а запропонуй їй щось – змовницьки кажу та дивлюсь як щасливий, але дуже схвильований крокодил, швиденько пішов до драконів. Ох наївний. 

Здається не всі гості прибули, адже до мене направляється красивий брюнет з бурштиновими очима. Синій костюм красиво підкреслює підтягнуте тіло, а погляд очей заставляє моє серце битись неймовірно швидко. Де ж Едуард подівся? 

— Вітаю юна прекрасна леді, дозвольте поцікавитися у вас, а де іменинник? – його голос здався таким знайомим, але таким прекрасним. 

— Пішов у дім – не своїм голосом кажу, а у чоловіка з'являється щира усмішка, а за нею і ямочки на щічках. 

Так спокійно Марічка, це просто красивий чоловік, дуже красивий чоловік. 

— Пошукаємо його разом? – нахилившись до мене запитує, від чого жар розноситься тілом, а серце вже ледь не вистрибує з грудей. 

— Ви йдіть, а я за секунду наздожену – відповідаю та дочекавшись поки чоловік піде, швидко біжу до Миколи, потрібно дізнатися хто цей невідомий красунчик. 

Я застаю крокодила за тим як він намагається запропонувати десерт Карвелії. 

— Шкода тебе переривати, але у мене є важливе запитання – тихенько кажу та взявши за руку веду за собою. Добре що хоч не пручається. 

— І що за таке важливе запитання, у мене майже вийшло вимовити скуштувати мій десерт – обурюючись промовляє. 

— Хто це? – рукою вказую на майже майже зниклу фігуру чоловіка та ловлю на собі шокований погляд крокодила. 

— Повірити не можу, ти справді не знаєш? – ошелешено запитує, а я намагаюся пригадати чи бачила його раніше, але нічого у пам'яті не випливає. 

— Ні – тихо відповідаю, від чого очі крокодила розширюються ще сильніше. 

— Це ж Едуард Драконович у людській іпостасі – з широкою усмішкою промовляє, а тепер я шоковано дивлюсь на нього. 

Що ж задумав цей дракон? Ну він у мене отримає. Надурити мене вирішив? Нічого я йому таке влаштую, де там Мелісса? Потрібно позичити у неї качалку.