Читати книгу - "Пуаро веде слідство"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Детектив ступив на грубу дерев’яну платформу, а я нерішуче – за ним.
– Ми що, вдеремося в чужу квартиру? – стривожено запитав я.
Відповідь Пуаро не дуже мене заспокоїла:
– Не прямо зараз, – буркнув він.
Тягнучи за мотузку, ми спустились аж до третього поверху. Пуаро радісно гмикнув, переконавшись, що дерев’яні двері в господарську кімнату на цьому поверсі не замкнені.
– Бачите? Вони ніколи не замикають ці двері вдень. Тому будь-хто може сюди піднятись або спуститися, як зробили це ми. Уночі – замикають, але не завжди. Тож тут ми маємо перестрахуватися.
Пуаро витяг із кишені кілька інструментів і з майстровитою впевненістю взявся прикручувати защіпку так, щоб її можна було висмикнути з боку шахти для сміття. Три хвилини – і справу було зроблено. Тоді Пуаро запхав інструменти в кишеню, і ми піднялися до себе в квартиру.
***
У понеділок Пуаро цілий день десь ходив, а коли повернувся, то задоволено відкинувся у кріслі.
– Гастінґсе, дозволите розповісти вам одну невеличку історію? Вона має вам сподобатися. Можливо, навіть нагадає якийсь улюблений фільм.
– Починайте вже, Пуаро, – засміявся я. – Здогадуюся, що це реальна історія, а не витвір вашої бурхливої уяви.
– Вона абсолютно правдива, за це може поручитися інспектор Джепп зі Скотленд-Ярду, адже саме з його ласки історія дійшла до моїх вух. Отже, слухайте, Гастінґсе. Трохи більше ніж шість місяців тому з однієї урядової контори в США було викрадено важливі документи – карти, розроблені у військово-морському флоті. На них було вказано розміщення оборонних кораблів. За інформацію з цих документів будь-який іноземний уряд – скажімо, Японії, – радо віддав би чималу суму. Підозра у крадіжці впала на молодика на ім’я Луїджі Валдарно, італійця, який обіймав у конторі якусь незначну посаду. Він зник разом із паперами. А за два дні цього злодія, якщо він був злодієм, знайшли застреленого в Іст-Сайді у Нью-Йорку. Паперів при ньому не було. Незадовго до того Луїджі Валдарно почав зустрічатися з міс Ельзою Гардт, юною співачкою, яка нещодавно почала виступати у Нью-Йорку і знімала квартиру разом із братом. Ніхто не знає, звідки приїхала міс Гардт, а після смерті коханого вона раптово зникла. Є підстави вважати, що це насправді була досвідчена міжнародна шпигунка, яка наробила багато чорних справ, прикриваючись різними вигаданими іменами. Американська розвідка намагалася знайти її, водночас не спускаючи ока з одного скромного джентльмена-японця, який жив у Вашинґтоні. Офіцери були певні: щойно міс Ельза Гардт замете сліди, вона спробує вийти на зв’язок зі згаданим джентльменом. І от два тижні тому він вирушив в Англію. Отже, можна припустити, що Ельза теж в Англії. – Пуаро помовчав, а тоді м’яко додав, – Офіційний опис Ельзи такий: зріст – 5,7 футів54, очі блакитні, волосся руде, струнка, ніс рівний, без особливих ознак.
– Місіс Робінсон! – видихнув я.
– Так, це може бути вона, – підтвердив Пуаро. – А ще я дізнався, що саме сьогодні вранці чорнявий чоловік, якийсь іноземець, запитував про мешканців квартири номер чотири. Тому, mon ami, боюся, вам доведеться вночі відмовитися від здорового сну і приєднатися до мене. Будемо чувати у квартирі внизу – озброєні вашим пречудовим револьвером, bien entendu!55
– Я готовий! Коли спускаємося?
– Опівнічна година – найкраща для врочистого початку нашої справи. Навряд чи щось трапиться раніше.
Рівно о дванадцятій ми пробралися в ліфт для вугілля і спустилися на третій поверх. Пуаро покрутив замок, і двері відчинилися всередину. Ми пробрались у квартиру. Із господарської кімнати ми перейшли в кухню, де зручно вмостилися на стільцях за прочиненими дверима у вітальню.
– Тепер просто зачекаймо, – задоволено сказав Пуаро і заплющив очі.
Мені чекання здалося вічністю. Я дуже боявся заснути. Коли мені вже почало здаватися, що ми пробули в кухні не менше восьми годин – а насправді ми чекали лише одну годину і двадцять хвилин, як виявилося потім – до моїх вух долинув тихий звук, ніби щось дряпалося в двері. Пуаро торкнувся моєї руки. Я підвівся, і ми обережно рушили до вітальні. Звук долинав звідти. Пуаро прошепотів мені в саме вухо:
– За вхідними дверима. Вони намагаються зламати замок. Коли я подам вам знак, нападете на нього ззаду і міцно схопите. Будьте обережні: в нього ніж.
Нарешті в замку щось клацнуло, і у дверях з’явилася маленька плямка світла. Вона негайно згасла, і двері помалу розчинилися. Ми з Пуаро притислися до стіни. Я почув дихання чоловіка, який пройшов біля нас і засвітив ліхтарика. У цю мить Пуаро сказав мені у вухо:
– Allez56.
Ми разом метнулися вперед і Пуаро швидким рухом накинув на голову злочинця вовняний шарф, а я схопив його за руки. Усе відбулося швидко і без жодного звуку. Я розтис чоловікову руку й забрав кинджал, а Пуаро скинув шарф із його очей, залишивши зав’язаним рота. Я вийняв револьвер, щоб злочинець зрозумів, що від нас він не втече. Коли той почав пручатися, Пуаро щось швидко зашепотів йому на вухо, і зрештою чоловік кивнув. Тоді детектив махнув рукою, вимагаючи тиші, і повів нас із квартири вниз надвір. Я йшов позаду нашого в’язня, тицяючи револьвером йому в спину. Коли ми вийшли на вулицю, Пуаро повернувся до мене.
– За рогом на нас чекає таксі. Дайте мені револьвер. Більше він нам не знадобиться.
– Але ж злочинець може спробувати втекти!
Пуаро посміхнувся.
– Ні, він цього не робитиме.
Я пішов по таксі й повернувся за хвилину. Побачивши нашого в’язня вже без шарфа на обличчі, я з подивом відсахнувся.
– Це не японець! – прошепотів я на вухо Пуаро.
– Ви завжди були дуже спостережливі, Гастінґсе! Ніщо не сховається від вашого пильного ока. Справді, цей чоловік – не японець. Він італієць.
Ми сіли в таксі, і Пуаро назвав водієві адресу в районі Сент-Джонс-Вуд. Крізь густий туман майже нічого не було видно. При нашому в’язневі я не хотів питати в Пуаро, куди ми їдемо, тож просто відвернувся і марно намагався розгледіти хоча б маленький вогник.
Ми вийшли біля маленького будинку, що стояв у глибині двору трохи далі від дороги. Уздовж вулиці плівся якийсь утомлений блукалець напідпитку, і Пуаро мало не стукнувся з ним лобом. Пролунала лайка, якої я не розчув, а тоді ми троє попростували до будинку. Пуаро подзвонив і помахом руки наказав нам відступити вбік. Ніхто не відповідав. Пуаро подзвонив удруге і втретє, а тоді схопив дверний молоток й узявся гатити
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пуаро веде слідство», після закриття браузера.