Читати книгу - "Житія Святих - Березень, Данило Туптало"

вогненних — ними ж душа ликуючого того переможця несена була на небо. І голос чути було, який грецькою промовляв таке: "Ось добрий Небесного Града мешканець". Тіло ж його святе жорстокий той жид зняв із хреста і вкинув у море, де багато чуд сталося. Пошукавши там ретельно чудотворних тих мощів, вірні не знайшли їх, але, Божим Провидінням, опинилися вони якось у печері, де й донині перебувають нетлінно. Пророкування ж святого страждальця про помсту крови його сповнилося зразу тоді, коли постраждав. Того ж дня прийшов наказ від царя грецького, аби вигнати з володінь його всіх жидів, маєтки в них забравши, а старійшин їхніх побити за катування християн. Першим єпарха, начальника всього того жидіського зла, вбито було, за словом блаженного Євстратія. Трапилася-бо річ така: один жид, багатий і славний, охрестився, і через те пошанував його цар і за кілька днів зробив єпархом. Той же, отримавши сан, таємно зрадив Христа і його віру. І дав смілість жидам у всіх землях Грецького царства купувати християн і поневолювати їх собі. Викритий був тоді нечестивий той єпарх у злохитрості своїй, і звелів його цар погано убити, жидів же всіх із земель своїх викорінити. І в той час, коли страчували в граді грецькому Корсуні тих жидів, що там перебували, цього окаянного жида, який преподобного Євстратія убив, повісили на дереві. І так повернув біль його на голову його — і прийняв частину удушення Юди. Решта жидів, бачивши страшні чуда після кончини преподобного, правдиво повірили й охрестилися: їх же підкорив Христові і після смерти своєї добрий його воїн і переможець — Євстратій святий, який удостоївся з безсмертним воїнством небесним співати переможну пісню і зі самим Переможцем смерти — Христом — царювати, з Ним же подібно воїнствував, хвалячи Його і дякуючи, з безначальним його Отцем і животворним Духом на безкінечні віки. Амінь.

У той самий день пам'ять святих мучеників Иони і Варахисія, які в Персії у часи Саворія-царя за Христа були мучені.

У той самий день повість про Таксіона Воїна, який із мертвих воскрес

У Картагені, африканському граді, був муж один на ім'я Таксіот, саном воїн. Він у великих гріхах життя своє провадив. Коли ж смертей багато було в Картагені, прийшов у страх і до тями Таксіот і покаявся у гріхах своїх. І вийшов із града з жінкою своєю, осів на селі в мовчанні. Через якийсь час, дією диявольською, впав у перелюб із жінкою землероба свого, який з ним у селі жив. Коли минуло небагато днів після прогрішення того, вкусила його змія — і помер. Монастир же був на відстані поприща від села того, і побігла туди жінка Таксіотова, просила монахів, аби, прийшовши, взяли тіло померлого й поховали в церкві. Поховали його в годині третій дня, коли ж настала година дев'ята, почувся з гробу крик: "Помилуйте мене, помилуйте мене!" Підійшовши до гробу і голос похованого чуючи, швидко розкопали його і побачили мертвого живим.

Дивувалися з жахом і питали його, хотівши довідатися, що йому було, як ожив. Він же не міг розповідати від сильного хлипання, просив їх, аби вели його до раба Божого Тарасія, єпископа, — і вели його до нього. Єпископ же три дні вмовляв його розповісти, що там бачив. І ледве на четвертий день зміг говорити. З великими-бо сльозами розповів таке: "Я, коли помирав, бачив якихось муринів, які стояли переді мною. їх же вигляд був дуже страшний. І, бачивши їх, душа моя кидалася. Тоді побачив двох юнаків вельми вродливих, і скочила душа моя в руки їхні. І зразу, наче летючи, із землі піднісся я в повітря на висоту. І побачив митарства, які стерегли входу і затримували душу кожної людини. І кожне митарство за окремий гріх допитувало: одне за брехню, инше за заздрість, инше за погорду — і кожен гріх своїх допитувачів має у повітрі. І бачив я у скриньці, яку ангели тримали, усі діла мої добрі, і, беручи їх, ангели приміряли до діл моїх поганих — і так я митарства проминув. Коли ж наблизився до воріт небесних, прийшов до митарства блуду.

Затримала мене там сторожа, і винесли всі мої тілесні діла блудні, які я вчинив з дитинства свого дотепер. І сказали мені ангели, що вели мене: "Усі тілесні гріхи, які вчинив ти у граді, простив тобі Бог, бо покаявся ти в них". І сказали мені противники мої: "Але після виходу з града на селі з дружиною ратая свого зблудив". Почувши те, ангели не знайшли доброго діла, яким би могли відміряти гріх той, і, покинувши мене, пішли. Взяли мене лукаві духи, б'ючи, звели додолу. І розступилася земля — зійшов я, ведений, через вузький вхід, крізь скелі вузькі і смердючі аж до підземних темниць пекла, де душі грішників замкнені у пітьмі вічній, де нема життя людського, але мука вічна, і плач невтішний, і невимовний скрегіт зубів. Там завжди кричать криком великим, кажучи: "Горе нам, горе! Лихо, лихо!" І неможливо переповісти бід, які там є, ані сили нема вимовити мук і болю того, які я там бачив. Стогнуть із серця, і ніхто над ними не змилосердиться. Плачуть, і нема кому втішити. Просять, і нема кому послухати і врятувати. І замкнений був з ними і я в темних тих місцях, і в тісноті посаджений. І перебував, плачучи й ридаючи гірко, утримуваний з третьої години до дев'ятої. Тоді побачив сяйво мале, й ангели два прийшли туди, і почав я просити їх дуже, аби вивели мене з біди тої, щоб покаявся я перед Богом. І сказали мені ангели: "Марно просишся, ніхто ж бо звідси не виходить, доки не буде для всіх воскресення". Я ж вельми просив, і молив, і покаятися обіцяв.

Сказав один ангел до иншого: "Чи можеш поручитися за нього, що покається, як же обіцяє, з усього серця?" І сказав другий: "Ручаюся". І бачив я, як дав йому руку поручник. Тоді, взявши мене, вивели звідти на землю, у гріб, до тіла мого. І сказали мені: "Увійди, звідки ж відлучився" . І бачив я душевне своє єство, яке, наче бісер, світилося, — тіло ж мертве, наче гній, смерділо і почорніло, і гидував увійти в нього. І сказали мені ангели: "Неможливо тобі инакше покаятися, лише з тілом, з яким згрішив". Я ж просив, щоб не входити мені в тіло. І сказали ангели: "Увійди. Якщо