Читати книгу - "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"

— Що ви робите? — з острахом запитав Пітер.

— Мені жарко, — відповіла Інеса, — ваші руки дуже гарячі. Тут ми можемо посидіти кілька хвилин.

— Тоді продовжуйте свою розповідь.

— Мені небагато залишилося доказати, мій друже. Якщо ви бажаєте щось їй переказати, я, можливо, зумію це зробити.

— Ви ангел! — вигукнув Пітер.

— Це що — інша назва для посланця? Продовжуйте.

— Перекажіть їй… що коли вона щось довідається про нашу прогулянку, то нехай не вірить.

— З цього приводу вона може мати власну думку, — заперечила Інеса. — Якби я була на її місці, я знаю, яка була б моя думка. Але не гайте часу, незабаром нам знову треба буде йти.

Пітер утупився в неї — він нічого не міг зрозуміти в цьому спектаклі. Та Інеса спокійно й серйозно сказала:

— Вас дивує, що все це означає і чому я чиню саме так? Я поясню вам, сеньйоре, а ви можете мені вірити чи не вірити, як хочете. Може, ви думаєте, що я закохана у вас? Це була б не така вже й дивина. В давніх казках такі речі часто трапляються — дама лікує християнина-лицаря, закохується в нього, ну, й так далі.

— Я нічого подібного не вбачаю. Я не такий марнославний.

— Я знаю це, сеньйоре, ви надто добра людина для того, щоб бути марнославним. Так от, усе це я роблю не через кохання до вас чи до когось іще, а через ненависть. Так, через ненависть до Морелла. — І вона стисла в кулак свою маленьку ручку.

— Я розумію це, — мовив Пітер. — Що він заподіяв вам?

— Не запитуйте мене, сеньйоре. Досить того, що я його кохала. Проклятий отець Енріке продав мене йому… це було давно, і Морелла занапастив мене. Я народила йому сина… і син помер. О Мати Божа, мій хлопчик помер, і відтоді я стала знедоленою, рабинею… У них тут, у Гранаді, є раби… Я їм його хліб, і я повинна виконувати його накази, повинна служити іншим жінкам, яких він кохає, я, котра була султаншею, я, котра набридла йому. Тільки сьогодні… Але навіщо я буду вам розповідати про це? Він примусив мене піти й на це — я маю цілувати в саду чужоземця, який не любить мене! — Вона гучно заридала.

— Бідне дитя! Бідне дитя! — промовив Пітер, пестячи її тонкі пальці. — Віднині в мене ще один рахунок до Морелла, і я змушу його сплатити за все сповна.

— Ви зробите це? — швидко спитала Інеса. — О, коли так, я готова померти за вас! Адже я живу лише для того, щоб помститися йому. І моя перша помста буде, коли вкраду в нього цю даму, яку він украв у вас і пристрасно покохав. Адже вона перша жінка, яка чинить опір йому, — а він вважає себе непереможним.

— Ви маєте якийсь план? — запитав Пітер.

— Поки що ні. Справа досить важка. Я ризикую життям. Коли маркіз запідозрить, що я зрадила його, він, не замислюючись, уб’є мене. Тут, у Гранаді, це навіть не вважають за злочин. І ніхто нічого не розпитуватиме, особливо якщо жертвою була жінка із дому вбивці. Я вже казала вам, що, якби я відмовилася зробити те, що мені наказали, мене просто спекались би тим чи іншим побитом, а вас доручили б іншій. Ні, в мене поки що немає ніякого плану, але ви повинні знати, що сеньйор Кастелл підтримує зв’язок зі своєю дочкою через мене. Я побачу його та її, і ми придумаємо якийсь план. Не дякуйте мені. Морелла платить мені за послуги, і я з радістю беру ці гроші, бо сподіваюсь утекти з цього пекла, тоді житиму на них. І все-таки ні за які гроші на світі я не пішла б на той ризик, на який іду зараз, хоча, чесно кажучи, для мене життя нічого не варте. Сеньйоре, я не приховуватиму від вас — уся ця сцена дійде до вух донни Маргарет, але я обіцяю пояснити їй усе.

— Благаю вас, зробіть це, — серйозно сказав Пітер.

— Зроблю, зроблю. Я допомагатиму вам, їй та її батькові. І якщо я припиню це робити, знайте, що я померла чи ув’язнена, і піклуйтесь про себе самі як зможете. Одне можу лише сказати вам для вашої втіхи: вашу даму ніяк не скривджено. Морелла дуже кохає її. Він хоче зробити її своєю дружиною. А може, він комусь заприсягнувся. Я от знаю, що він поклявся не вбивати вас — адже він міг легко це зробити, поки ви хворіли й перебували в його руках. Одного разу, коли ви були ще непритомні, він прийшов і стояв над вами з кинджалом у руці. Тоді він розповів мені все. Я запитала: “Чому ти не вб’єш його?”, бо знала, що, ставлячи таке запитання, я напевне врятую вам життя. Він відповів: “Тому що я не хочу одружуватися з дівчиною, якщо на моїх руках буде кров її коханого. Я можу вбити його тільки в чесному бою. Я поклявся в цьому ще там, у Лондоні. Я пообіцяв богові й своєму святому, що я її завоюю чесно, а якщо я порушу цю клятву, бог покарає мене тут і на небі. Роби те, що я тобі наказав, Інесо. Доглядай його гарно; якщо він помре, то нехай уже не з моєї вини”. Ні, він не вб’є вас і ніяк не скривдить її. Він не посміє цього зробити, мій друже Педро.

— То ви нічого не можете зараз запропонувати? — спитав Пітер.

— Нічого. Поки що нічого. Ці стіни високі, сторожа охороняє їх удень і вночі, а за стінами лежить велике місто Гранада, де Морелла має величезну владу і