Читати книгу - "Шалена жінка та бос-недоумок, Маріанна Аріна"

***

Чейз підіймався нагору, похмуро розмірковуючи як провести розмову. Він мало вірив в позитивний результат, але все одно мав спробувати. Хоча б заради дитини. І ще тому, що про це попросила Кейт.

– Мама? – він заглянув до кімнати, але вона виявилася порожньою.

Пройшов поглядом навколо. Мало що тут змінилося з його останнього приїзду. А був він в домі батьків досить давно. Вийшов на балкон.

Катаріна знайшлася там. Поринувши кудись далеко у свої думки, вона навіть не одразу помітила, що вже не одна.

– Доброго дня, сину. Рада, що ти приїхав. І не сам. – красномовно подивилася на нього. – Ти, напевно, вже знаєш про нашу зустріч із Кейт.

– Так, звісно знаю. – Чейз сунув руки в кишені штанів, щоб приховати кулаки, які в цей момент мимоволі стиснулися. Він досі гнівався на мати за ту розмову, але чесно намагався стримуватися і не посваритися із нею знову. – Ми з Кейт нічого не приховуємо один від одного. І одна з причин, чому я тут – це її особисте прохання налагодити із тобою стосунки.

– Одна з? – Катаріна із запитанням в очах здивовано здійняла брову.

Чейз посмурнів ще більше і важко зітхнув.

– Так. Причин є декілька. – слова давалися йому важко, але якщо вже вирішив, то треба було робити. – Мені наш тривалий конфлікт не дає спокою. Гадаю, як і тобі.  І в зв’язку із тим, що в нас скоро народиться дитина, мені не хочеться, щоб в сім'ї був якийсь розлад та напруга.

Чейз розумів, що його слова звучать занадто офіційно та холодно. І в з’ясуванні стосунків це, частіш за все, ні до чого гарного не призводить. Але поки що не міг підібрати інших слів. Біль та образа за всі ці роки настільки в’їлися в душу, що позбавитися них отак одразу він не міг.

– Ти так і не пробачив мене за той аборт. – сумно, дещо приречено, сказала Катаріна і відвела погляд.

Це було не питання. Обидва знали, що це так і є.

Чейз промовчав. Брехати він не хотів. Як і підтверджувати її слова теж. Зараз, коли з обличчя Катаріни зійшла звична зухвала маска, що частіше за все приховувала справжні почуття і емоції, завдавати їй ще більше болю бажання точно не було.

– Я не думала, що ти особисто і так боляче сприймеш це. Знати би заздалегідь, може вчинила би інакше… Хоча б для того, щоб не зруйнувати наші із тобою стосунки. – вона ковтнула ком, що став у горлі. – Але ти не можеш все життя ставити мені це в провину. Що зроблено, те зроблено. І, на жаль, я вже нічого змінити не можу.

Чейз шумно видихнув. Ця розмова йому теж давалася дуже важко.

– Я все це чудово розумію. І говорю зараз із тобою, бо хочу, щоб наші стосунки все ж таки налагодилися. Хочу, щоб моя дитина мала бабусю і не відчувала цієї напруженої атмосфери. Щоб вона зростала в сім'ї, де всі один до одного ставляться доброзичливо та тепло.

Катаріна дивилася в очі сина, який і сам незабаром стане батьком, і побачила там не тільки образу на неї, а й біль і сум.

– Можна тебе обійняти?

Спросила і сама здивувалася. Не чекала від себе таких слів після всіх років «холодної війни». Але в цю мить так захотілося нарешті відчути тепло своєї дитини, свого єдиного сина.