Читати книгу - "Безсоння"

class="p1">Під’їзна доріжка впиралася в невеликий дворик перед білим фермерським будинком, зведеним не менше сімдесяти років тому. Уздовж фасаду триповерхового будинку тяглася величезна веранда, з якої відкривався чудовий вид на захід, де в блакитному ранковому серпанку здіймалися вершини пагорбів. Цей будинок колись давав притулок родині Барретта і їхньому яблучному бізнесу, а донедавна розміщав під своїм дахом десятки побитих, заляканих жінок, але одного погляду було досить, щоб зрозуміти — до завтрашнього ранку він уже нікому не зможе прислужитися. Вогонь охопив південне крило будинку, полум’я сягнуло веранди, його язики виривалися з вікон і похітливо облизували карнизи. Ральф помітив плетене крісло-гойдалку, що горіло в дальньому кінці веранди. З ручки крісла звисав недов’язаний шарф, уткнуті в нього спиці блищали білим жаром. Звідкись чулося монотонне побрязкування дзвіночка.

Мертва жінка в зеленому, військового зразка комбінезоні й куртці розпласталася на сходах ґанку, уп’явшись у небо залитими кров’ю лінзами окулярів. У руці вона стискала пістолет, у грудях зяяла чорна рвана рана. На поручнях північної частини веранди обвис чоловік, упираючись черевиком у газонокосарку. Він також був у військовому комбінезоні й куртці. На клумбі неподалік від тіла лежав автомат. Кров стікала по пальцях чоловіка й великими краплями падала на землю. Ральфові ця кров здавалася чорною і мертвою.

«Фелтон, — подумав він. — Якщо поліція досі гукає до Чарлі Пікерінґа — якщо Пікерінґ у будинку, — отже, це Френк Фелтон. А де ж Сьюзен Дей? Ед десь на узбережжі — Луїза впевнена, що він там, — але раптом Сьюзен Дей тут? Боже, невже це можливо!»

Ральф припускав, що все може бути, однак припущення до уваги не бралися. Там усередині, без сумніву, були Елен, Наталі й бозна-скільки безпомічних, затероризованих жінок, і саме це було важливо.

Із глибини будинку почувся звук розбитого скла, а вслід за ним тихий вибух — майже зітхання. Ральф побачив нові язики полум’я, що вирвалися крізь вхідні двері.

«Коктейль Молотова, — подумав він. — Нарешті Чарлі Пікерінгу вдалося здійснити свою давню мрію».

Ральф не знав, скільки саме поліцейських скупчилося за машинами, припаркованими на початку під’їзної доріжки — не менше тридцяти, — однак він моментально розрізнив двох, які заарештували Еда Діпно. Кріс Нелл заліг за переднім колесом поліцейської машини, що стояла найближче до будинку. А поруч, спираючись на коліно, присів Джон Лейдекер. Саме Нелл тримав у руках мегафон, і коли Ральф і Луїза підійшли до опорному пункту поліції, Нелл глянув на Лейдекера: той кивнув на будинок, потім долонею зробив жест, значення якого було зрозуміле й без слів: «Будь обережний». В аурі Кріса Нелла Ральф помітив тривожні ознаки — хлопець був занадто схвильований, щоб дотримуватись обережності. Занадто збуджений. І в ту ж мить, немов думка Ральфа спричинилася до цього, аура Нелла почала міняти кольори: від блідо-голубого до темно-сірого, а потім до смертельно чорного. Усе це сталося майже за мить.

— ЗДАВАЙСЯ, ПІКЕРІНҐУ! — крикнув Нелл, не знаючи, що він уже небіжчик. У вікні нижнього поверху північної частини будинку з’явився приклад автомата, потім знову сховався всередину. І в ту ж мить над дверима вибухнуло аркове вікно, засипаючи веранду осколками скла. З діри, що утворилася, вирвалося бурхливе полум’я. За секунду розчинилися й самі двері, начебто їх штовхнула невидима рука. Нелл ще більше подався вперед, можливо, вважаючи, що тепер стрілець і сам бачить усю безнадійність ситуації.

Ральф, кричачи: (— Джонні, відтягни його назад! ВІДТЯГНИ ЙОГО НАЗАД!)

І знову у вогні з’явився автомат, тепер уже дулом уперед. Лейдекер потягнувся було до коміра Нелла, але спізнився. Автомат хрипло закашляв, і Ральф почув металевий пенк! пенк! пенк! — кулі пробивали тонку обшивку поліцейської машини. Тепер аура Кріса Нелла стала геть чорною — вона перетворилася на саван. Він сіпнувся, коли куля прошила йому шию, і впав, судорожно посмикуючи ногою. Мегафон, випавши в нього з рук, обурено пискнув. Хтось із поліцейських скрикнув від несподіванки й страху. Крик Луїзи пролунав набагато голосніше.

І ще один виводок куль пронісся над землею до Нелла, утворюючи маленькі чорні дірочки в темно-синій уніформі хлопця. Ральф розрізняв невиразні обриси людини всередині задушливого савана — той марно намагався перевернутися і звестися на ноги. У цих спробах було щось жахливе — немов Ральф спостерігав за створінням, що потрапило в рибальську сітку, закинуту на мілководдя.

Лейдекер висунувся з-за авта, а коли його пальці зникли в чорній мембрані, що огорнула Кріса Нелла, Ральф почув голос старого Дора: «На твоєму місці я не став би торкатися до нього, Ральфе, — я й так уже не бачу твоїх рук».

Луїза: (— Ні! Ні! Він уже мертвий!)

Цівка автомата у вікні зрушилася праворуч. Тепер вона неквапно наближалася до Лейдекера, — чоловіка, що тримав зброю, очевидно, не зачепила автоматна черга, яку випустив у нього один з поліцейських. Ральф підняв руку й опустив її вниз відтинаючим жестом карате, але цього разу замість клинів світла з неї вилетіли величезні блакитні краплі, що нагадували сліди. Ця субстанція розтеклася по лимонній аурі Лейдекера, коли з автомата, виставленого у вікні, відкрили вогонь. Ральф бачив, як дві кулі впилися в дерево праворуч від Лейдекера, утворюючи чорні діри в жовтуватому стовбурі. Третя врізалася в блакитне покриття, що огортало ауру Лейдекера, — Ральф помітив темно-червону іскорку, що мигнула біля лівої скроні детектива, й почув глухе попискування, коли куля відскочила рикошетом, як плаский камінчик від поверхні води при грі в «млинчики».

Лейдекер відтягнув Нелла в укриття, глянув на нього, розчинив дверцята з боку водія й плазом кинувся на сидіння. Ральф більше не бачив його, але чув, як той кричав на когось по радіо, запитуючи, чому досі не прибули рятувальні машини.

І знову брязкіт розбитого скла. Луїза мертвою хваткою впилася в руку Ральфа, показуючи на щось — цеглину, що летіла по двору. Її жбурнули з вікна у цокольному поверсі північного крила. Цілий ряд таких же вікон закривали квіти, що росли по периметру будинку.

— Допоможіть! — почувся звідти крик, у той час як чоловік з автоматом рефлекторно вистрілив по цеглині, здіймаючи в повітря фонтанчики червоного пилу й розколюючи цеглину натроє. Ні Ральф, ні Луїза ніколи не чули, щоб цей голос зривався на крик, проте вони моментально впізнали його — це був голос Елен Діпно.

— Допоможіть нам! Рятуйте! Ми в підвалі! З нами діти! Будь ласка, ми не хочемо згоріти заживо. З НАМИ ДІТИ!

Ральф і Луїза переглянулися й одразу кинулися до будинку.

6.

Дві одягнені у форму фігури, що радше скидалися на футбольних суддів на лінії у своїх величезних