Читати книгу - "Первісна. Дорога на Тір Мінеган"

— То ти висуваєш нам умови?

— Ні, просто висловлюю своє побажання. І не вбачаю в цьому нічого зухвалого. Як слушно зазначила сестра Кейліон, я є рівною серед рівних, а отже, маю повне право розраховувати на те, що мене не вирізнятимуть серед решти сестер — ні в кращий бік, ні в гірший. Хіба це не справедливо?

— Загалом, справедливо, — промовила Аверлін вер Шіван, тендітна синьоока білявка, що на вигляд здавалася наймолодшою з усіх дев’яти, хоч насправді поступалася за віком лише сестрі Кейліон. — Але ти маєш розуміти, що до тебе ставитимуть вищі вимоги. Не через природу твоєї Іскри, яку ще треба ретельно дослідити, і не через те, що ти виховувалася поза Сестринством, а через твою силу. Що сильніша відьма, що вона здібніша, то більша відповідальність покладається на неї. Тому не можна міряти всіх сестер на один копил, бо механічно зрівнявши слабких і сильних, ми поставимо перших у заздалегідь програшні умови, а другим не дамо змоги максимально реалізувати свій потенціал. Івін може підтвердити, що в часи її учнівства вона нерідко отримувала від наставниць догану там, де інших сестер за такі ж досягнення хвалили. А Шайну суворо карали за витівки, які прощали близьким їй за віком Меган та Шонайд. Так само й ти, щоб успішно скласти іспити на звичайну сестру, мусиш показати набагато кращі результати, ніж це вимагатиметься від Гелед, а тим більше — від Морін і Брі.

Відтак сестри по черзі стали виголошувати напучливі промови, а Ейрін остаточно заспокоїлася. Ще по дорозі до Тахріна Івін казала їй, що найстарших боятися не варто. Мовляв, довге життя привчило їх до зваженості та поміркованості, тому, незалежно від свого суб’єктивного сприйняття Первісної, вони ставитимуться до Ейрін справедливо й неупереджено. Те ж саме (за рідкісним винятком на зразок занадто емоційної та неврівноваженої сестри Альси) стосувалось і всіх відьом, старших за двісті років. Як твердила Івін, найбільше їй слід стерегтися недоброзичливців з тієї ж вікової ґрупи, до якої належали й найпалкіші прихильниці Первісної Іскри — серед молодих сестер. Хоча Шайна з цим не погоджувалась і вважала, що найсерйозніші проблеми будуть з так званою „другою сотнею“ — тобто із сестрами від ста до двохсот років. А Етне взагалі називала все це дурницями. На її переконання, переважна більшість сестер, що неґативно сприйняли звістку про появу Первісної, особисто проти Ейрін нічого не мають і не збираються ворогувати з нею.

Після того, як усі найстарші висловилися, сестра Кейліон вирішила, що з Ейрін цього досить, і запропонувала присутнім повернутися нагору. Піднявшись по сходах, вони залишили кімнату, що була радше передпокоєм в’язничної камери, і пройшли коридором у протилежний кінець північного крила, до просторого приміщення, вздовж стін якого тяглися книжкові полиці, а посередині стояло кілька письмових столів з кріслами.

— Це Зала Літописів, — пояснила Кейліон. — Як свідчить сама назва, тут зберігаються найважливіші документи з історії Сестринства. Кожна відьма, якій минуло тринадцять років, має до них вільний доступ. А ще, — з цими словами вона підвела Ейрін до одного зі столів, де лежала величенька книга в темно-червоній шкіряній оправі із золотим зображенням Ясеня Лерада, — в день свого тринадцятиріччя менша сестра власноруч вносить своє ім’я до цього Реєстру. Ти забарилася майже на три роки — та краще пізно, ніж ніколи.

На її запрошення Ейрін сіла в крісло і дбайливо розгорнула книгу. Аркуші були з грубого, волокнистого паперу, виготовленого за примітивними старовинними технолоґіями і просоченого спеціальними захисними чарами, які запобігали руйнівному впливові часу. Завдяки цьому книга й досі здавалася новою на вигляд, хоч насправді їй було без мала півтора тисячоліття — рівно стільки, скільки існувало Відьомське Сестринство.

У третьому сторіччі на письмі ще переважно вживали лейданську мову, проте Реєстр Сестринства від самого початку вівся шінанською — вірніше, старошінанською, що поступово переходила в сучасну шінанську. І перший запис на першій сторінці засвідчував:

Мейнір мерх Гільде, народжана в Елесинді на Еніс Шінані перад трема днями до первшаго повнаго месеця посля Веснянаго Ровноденьства, на чатварти год од початку Мор Деораху, у сем’ї Сверіра мап Ґунбйорна і Гільде мерх Альфар.

Кожна сторінка містила рівно десять записів, і останній, від імені Арвен вер Тордіш, було зроблено на двохсот вісімнадцятій, де ще залишалося місце для двох наступних сестер.

Ейрін узяла перо й почала писати. Саме цієї миті вона повною мірою, з надзвичайною гостротою відчула свою належність до відьомської спільноти, нерозривну єдність з усіма сестрами — і теперішніми, і тими, що жили раніше. За півтора тисячоліття існування Сестринства їх було лише двадцять дві сотні — як населення невеличкого містечка, але їхній вплив на історію людства неможливо переоцінити. І в тому, що цей вплив був переважно позитивний, велика заслуга Мейнір вер Гільде та її соратниць, які в ті давні часи не повелися на міркування доцільності, продиктовані суворими обставинами Мор Деораху, і не стали об’єднувати відьом у якусь військову орґанізацію з жорсткою ієрархією й залізною дисципліною, а натомість, дбаючи про майбутнє, створили співтовариство рівних та вільних жінок. Тож і не дивно, що чимало сестер з такою осторогою зустріли звістку про появу Первісної Іскри, у якій вбачали загрозу для всього Сестринства. Ейрін розуміла ці побоювання, проте не поділяла їх. Була певна, що ніколи, за жодних умов не зазіхне на підвалини відьомського способу життя…

„Ні, не дочекаєтеся,“ — думала вона, дописуючи: …в сім’ї Келлаха аб Тирнана і Ґледіс вер Амон. — „Поки я жива, Сестринство як стояло, так і стоятиме. А після мене… Ну, це буде ще нескоро. А коли зрештою настане час, моя Іскра знайде мені гідну наступницю. Вона ж таки Первісна.“

Бренан гадав, що їх із Ґвен проведуть до затемненої спальні, де на широкому ліжку під шовковим балдахіном лежатиме вмирущий король, оточений засмученими родичами. Та натомість вони опинилися в просторій, яскраво освітленій кімнаті без ліжка чи хоча б дивана,