Читати книгу - "Галка"

«Чому не стріляють німці? — не розумів я. — Чому так довго не повертаються з розвідки? А як ранком прийде сюди загін фашистів? Шість поранених, троє лише зможуть вести бій…»

Нервували й поранені. Особливо ті, котрі не могли ходити. Вони боялися, що тиша може бути перед великою грозою.

Раз по раз кидав бистрий погляд на молодий березняк Орел, підтримуючи рукою потрощене розривною кулею плече, що не заживає і донині. З пораненням Юхан не може миритися і гнівається на себе, на свою долю і виливає лють на фашистів, які стріляють у партизанів розривними кулями.

В Орла була гвинтівка з оптичним прицілом, і він убивав фашистів ще тоді, коли ті були на віддалі, на якій не досягав прицільний вогонь з автоматів. Гвинтівка, новинка техніки, стріляла майже без звуку, й гітлерівці падали, не розуміючи, звідки постріл. Це був реванш хлопців Кудрявого за постріли по них із протитанкових фаустпатронів, з яких стріляла охорона фельдмаршала Шернера листопадового дня сорок четвертого року. Не повезло нам: вислизнув з-під вогню Шернер. «Та бог не без милості, — втішав хлопців Юхан, — дістав по заслузі Вундерліх. То йому за смерть Тайди, старшого лейтенанта Івана, лейтенантів Сокола і Петра!»

— Мов гадюки, їхні солдати, — мовив задумливо Юхан. — Скільки ми їх перебили! За це. нам бог простить усі гріхи до двотисячного року.

— Ого!.. Уперше чую, щоб ти думав так далеко наперед, — сказав я.

Ми справді в тилу ворога рідко думали на роки вперед, більше — на час, що втискується в оберти стрілки на годинниковому циферблаті.

— Ти б радіо увімкнув. Із Стокгольма музику з «лістаранчика» передають.

— Пів на четверту ночі? Яка музика?

— Хе! Шведські молоді буржуї танцюють і в таку пору. Що їм? Нейтральна держава! — із заздрістю мовив Орел. — Живуть же! Розпаковуй рацію. Все одно не спиться.

— Так, не спиться.

— А я трохи прикимарив. Уві сні бачив дівчину. Якогось дива чекай. З німцями чи айзсаргами доведеться перестрілюватися.

— Скоро наші повернуться, — сказав я голосно, щоб почули всі поранені.

— Це б і я був на роботі, якби не бій на Абаві 7 березня! — пригадав з жалем Орел день свого поранення.

Я не відповів: думав про Батьківщину. Батьківщина! Батьківщина — це все. І чистий, рожевий захід сонця, і пилюга вздовж села, здійнята чередою, і веселий вереск дітвори, пісні парубків і дівчат, і поле, де породила мене мати й почула пёрший мій крик, що вихопився з маленьких грудей, і повітря, зігріте теплим промінням липневого сонця, яке я вдихнув тоді — двадцять літ тому, і криниця, де серед гарячого літа завжди крижана й чиста вода, і чотири високих осокори, що їх посадив дядько в рік мого народження, і дві верби над заводським ставом, і мова, якою я вперше у своєму житті назвав Зіну (моя кохана), і удари діда-сторожа об рейку, і школа, куди восьмирічним я вперше ступив із книжками в торбинці через плече, на якій дбайлива рука матері вишила півня, і друзі, з якими я вступав одного дня до комсомолу, — все це моя Батьківщина!..

Отак підсвідомо, у глибокій задумі, я повернув ручку рації і почув, як у ній щось клацнуло, а в навушниках зашипіло, потім пролунав урочистий, знайомий голос Левітана.

«— … тридцатью артиллерийскими залпами из тысячи орудий. Вечная слава героям, павшим в боях за свободу и независимость нашей Родины! Да здравствует победоносные Красная Армия и Военно-Морской Флот!

Верховный Главнокомандующий.

9 мая 1945 года. № 369…»

Диктор змовк.

— А що ж Левітан говорив до цього?.. — схвильовано мовив Орел, який отямився від дрімоти.

— Щось важливе. Повинен повторити, як завжди! — втрутився голос пораненого бійця.

Хтось протискувався до рації, говорячи:

— Хоч краєм вуха послухаю…

Я раптом розхвилювався. По щоках пробіг трепет. Цей наказ Верховного, певне, незвичайний. Адже залп буде з тисячі гармат.

Левітан став повторювати наказ:

«8 мая 1945 года в Берлине представителями германского верховного командования подписан акт о безоговорочной капитуляции германских вооруженных сил.

Великая Отечественная война, которую вел советский народ против немецко-фашистской армии, победоносно завершена, Германия полностью разгромлена.

Товарищи красноармейцы, краснофлотцы, сержанты, старшины, офицеры армии и флота, генералы, адмиралы и маршалы, поздравляю вас с победоносным завершением Великой Отечественной войны.

В ознаменование полной победы над Германией сегодня, 9 мая, в День Победы, в 22 часа столица нашей Родины Москва от имени Родины салютует доблестным войскам Красной Армии, кораблям и частям Военно-Морского Флота, одержавшим эту победу, тридцатью артиллерийскими залпами из тысячи орудий…»

— А ти, Юхане, все про музику з шведського ресторана торочив! — зауважив хтось із бійців-латишів. — Узвара!..

— Перемога!

— Перемога! — гукнули хором поранені і вартові так, що я навіть розгубився.

Невже кінець війні?.. Кінець якої так довго,