Читати книгу - "Гаррі Поттер і келих вогню"

- Не знаю, - сказав Рон. - Гаррі, я мушу бігти, бо спізнюся на екзамен. Бувай.

Гаррі доїдав сніданок, а Велика зала поступово порожніла. Флер Делякур підвелася з-за рейвенкловського столу і разом з Седриком зайшла в бічну кімнату. Крум незграбно подався слідом. А Гаррі навіть з місця не зрушив. Йому зовсім не хотілося туди йти. У нього не було рідних, не було кому приїхати й подивитися, як він ризикує життям. Але щойно він підвівся, міркуючи, що з таким самим успіхом може піти до бібліотеки й пошукати ще якихось заклять, як з дверей кімнати вигулькнула голова Седрика.

- Гаррі, йди сюди, тебе чекають!

Ошелешений до краю, Гаррі встав. Але ж Дурслі не могли тут з'явитися! Він рушив до дверей і відчинив їх.

Седрик зі своїми батьками стояв одразу за дверима. В одному з кутків Крум швидко розповідав щось по-болгарськи своїм чорнявим мамі й татові. Гачкуватий ніс він успадкував від батька. З протилежного боку кімнати Флер щебетала щось французькою, звертаючись до мами, яка тримала за руку молодшу дочку, Ґабріель. Дівчинка помахала Гаррі рукою. Гаррі помахав у відповідь. І тоді він побачив місіс Візлі та Білла. Вони стояли перед каміном і сяйливо йому всміхалися.

- Несподіванка! - радісно вигукнула місіс Візлі, коли широко усміхнений Гаррі підійшов до них. - Гаррі, ми надумали приїхати й на тебе подивитися!

Вона нахилилася й поцілувала його в щоку.

- Усе гаразд? - спитав Білл, щиро тиснучи Гаррі руку. - Чарлі теж дуже хотів приїхати, але не зміг вирватися. Він казав, що ти просто блискуче переміг рогохвістку.

Гаррі спостеріг, що Флер Делякур через материне плече розглядає Білла з помітним зацікавленням. Видно було, що ані довге волосся, ані намисто з іклів не викликає в неї обурення.

- Дуже люб'язно з вашого боку, - промовив Гаррі до місіс Візлі. - А я було подумав... що Дурслі...

- Гм... - місіс Візлі стисла губи. Вона завжди стримувалася, щоб не сказати при Гаррі нічого поганого про Дурслів, але, коли їх згадували, очі в неї спалахували.

- Як чудово знову тут опинитися, - промовив Білл, оглядаючи кімнату (Віолетта, подруга Гладкої Пані, підморгнула йому зі своєї рами). - Уже п'ять років тут не був. А та картина з божевільним лицарем є й досі? З сером Кадоґаном...

- О, так, - підтвердив Гаррі. З сером Кадоґаном він стикався торік.

- А Гладка Пані? - поцікавився Білл.

- Вона ще за моїх часів була тут, - сказала місіс Візлі. - Ніколи не забуду, як вона картала мене за те, що я повернулася до спальні о четвертій ранку..

- Що це ти робила поза спальнею о четвертій ранку? - здивувався Білл.

Місіс Візлі всміхнулася. Її очі весело заблищали.

- Ми з твоїм батьком ходили на нічну прогулянку, - пояснила вона. - Його зловив Аполіон Прінґл, тодішній сторож. У батька й досі є сліди.

- Гаррі, проведеш нам екскурсію? - спитав Білл.

- Звичайно, - кивнув Гаррі й вони рушили до дверей, що вели у Велику залу.

Коли проходили повз Амоса Діґорі, той обернувся:

- А ось і ти! - гукнув він, міряючи Гаррі поглядом. - Мабуть, тепер, коли Седрик обігнав тебе за очками, ти вже не такий самовпевнений?

- Що? - здивувався Гаррі.

- Не зважай, - тихо сказав Седрик, насупившись. - Він злиться після того, як прочитав статтю Ріти Скітер - пам'ятаєш, про те, що ти єдиний чемпіон з Гоґвортсу.

- Але ж він її не спростував! - проголосив Амос Діґорі так, щоб Гаррі, який разом з Біллом та місіс Візлі виходив з кімнати, зміг його почути. - Та нічого... Ти йому, Седрику, ще покажеш. Ще раз його поб'єш, правда?

- Амосе, Ріта Скітер аж казиться, якщо комусь не накапостить! - роздратовано кинула місіс Візлі. - Працюючи в міністерстві, ти мав би це знати!

Містер Діґорі зібрався відповісти щось сердите, але дружина взяла його за руку, тож він просто стенув плечима й відвернувся.

Ранок для Гаррі видався дуже приємним. Він прогулювався з місіс Візлі та Біллом залитими сонцем шкільними угіддями, показував їм бобатонську карету й дурмстрензький корабель. Місіс Візлі дуже зацікавила Войовнича Верба, бо її посадили вже після того, як вона закінчила школу. Верба нагадала їй про Геґрідового попередника, лісника, якого звали Оґ.

- Як там Персі? - поцікавився Гаррі, коли вони оглядали оранжереї.

- Не надто добре, - відповів Білл.

- Він дуже смутний, - місіс Візлі стишила голос і роззирнулася. - Міністерство не хоче привертати уваги до зникнення містера Кравча, але Персі постійно тягають на допити щодо вказівок, які містер Кравч йому присилає. Здається, є думка, що ті вказівки пише не він. Персі тепер дуже нелегко. У міністерстві йому не дозволили бути сьогодні п'ятим суддею замість Кравча. Суддею буде Корнеліус Фадж.

Вони повернулися до замку аж під обід.

- Мамо! Білл! - спантеличено вигукнув Рон, підійшовши до ґрифіндорського столу. - Чому це ви тут?

- Приїхали подивитися на останнє завдання Гаррі! - радісно повідомила місіс Візлі. - Мушу зізнатися, що це страшенно приємно - не стирчати коло плити. Як твій іспит?

- А... Нормально, - відповів Рон. - Не міг пригадати імен усіх ґоблінів-повстанців, тому декілька вигадав. Але це нічого, - додав він, накладаючи собі на тарілку шматок корнуельського пирога і ніби не помічаючи, як суворо дивиться на нього місіс Візлі, - усіх їх звали якщо не Бодрод Бородатий, то Урґ Невмиваний, і вигадати було нескладно.

Фред, Джордж і Джіні сіли біля них, і Гаррі стало так добре, наче він знову опинився в «Барлозі». Він навіть забув про хвилювання перед сьогоднішнім завданням, і аж тоді, коли посеред обіду з'явилася Герміона, він згадав, що вона мала якесь припущення про Ріту Скітер.

- Ти нам розповіси?

Герміона застережливо похитала головою і кивнула на місіс Візлі.

- Привіт, Герміоно, - набагато стриманіше, ніж завжди, промовила місіс Візлі.

- Добрий день, - відповіла Герміона. Її усмішка згасла, коли вона побачила холодний вираз обличчя місіс Візлі.

Гаррі глянув на них обох і сказав:

- Місіс Візлі, ви ж не повірили отій скітерській бридні у «Відьомському тижневику»? Адже Герміона не моя дівчина.

- Авжеж не повірила! - сказала місіс Візлі.

Але після цього вона стала до Герміони набагато привітнішою.

Пополудні Гаррі, Білл і місіс Візлі прогулювалися довкола замку, а ввечері повернулися до Великої зали на бенкет. За вчительським столом тепер з'явилися Лудо Беґмен та Корнеліус Фадж. Поруч з ними