Читати книгу - "Віннету ІІІ"

Однак раніше за молодого вождя до мене прийшов чоловік, якого я не чекав, — Одне Перо, батько Какхо-Ото. Він довго мовчки дивився на мене, а потім наказав стражникам:

— Нехай мої брати залишать нас наодинці, поки я не покличу їх.

Мої вартові миттю виконали наказ, а я зробив висновок, що старий мав велику владу й повагу одноплемінників, хоч і не був вождем. Коли вони пішли, Одне Перо сів переді мною навпочіпки і знову мовчки розглядав мене. Нарешті він урочисто промовив:

— Блідолиці живуть по той бік Великої Солоної Води, і хоч у них було багато землі, вони припливли до нас у величезних човнах, щоб заволодіти нашими горами й долинами.

Він знову замовк. Правила індіанського красномовства вимагають, щоб кожна важлива розмова з білою людиною починалася з розлогого вступу, у якому слід перелічити всі гріхи блідолицих. Я терпляче чекав, коли він закінчить звинувачувати білих і перейде до суті. Я майже здогадувався, що саме він хотів сказати мені, і це давало мені надію. А тим часом він провадив далі:

— Індіанські мужі зустріли білих привітно, як братів, але отримали у відповідь чорну невдячність, грабунок і вбивства.

Він знову замовк. Я теж мовчав.

— І сьогодні вони думають тільки про те, як обдурити нас і зігнати нас із земель, якими завжди володіли наші предки. Якщо їм не вдається домогтися свого хитрістю, вони застосовують силу.

Чергова пауза.

— Якщо червоношкірий чоловік зустрічає білого, він може бути цілком певен у тому, що перед ним — його смертельний ворог. Хіба є серед блідолицих люди, які не бажали б нам зла?

Тепер я здогадався, про що йшлося старому. Річ була в мені. Коли я й цього разу не відповів йому, він запитав мене прямо:

— Вбивча Рука не бажає говорити зі мною? Хіба я не кажу правду про блідолицих?

— Так, Одне Перо каже правду.

— Блідолиці — наші вороги?

— Так.

— Хіба не всі блідолиці бажають нам зла?

— Ні, не всі, — сказав я.

— Нехай Вбивча Рука назве хоч одного з них.

— Я міг би назвати багато імен, але не зроблю цього. Якщо ти ширше розплющиш очі, то неодмінно побачиш одного з них.

— Я бачу лише Вбивчу Руку.

— Його я й мав на увазі.

— Ти хочеш сказати, що Вбивча Рука ставиться до нас не так вороже, як інші блідолиці?

— Не так.

— Справді? — здивовано запитав він, бо моя відповідь зруйнувала всю його промову.

— Мій червоношкірий брат використав слова, які неправильно називають речі.

— Які це слова?

— Що я ставлюся до індіанців не так вороже, як інші блідолиці. А я взагалі не ставлюся до вас вороже.

— Хіба ти не вбив і не поранив жодного червоношкірого?

— Так, але лише тоді, коли мені доводилося захищати своє життя. Я давно довів, що не бажаю зла червоношкірим. Я зовсім не ворог, а, навпаки, — друг. І я не раз довів це. Я безліч разів допомагав вам у боротьбі проти білих! Якщо ти справедливий, то маєш погодитися зі мною.

— Сус-Хомаші — справедливий.

— Згадай про Віннету. Ми були з ним братами. Хіба Віннету не був червоношкірим воїном?

— Він був великим червоношкірим воїном, хоча й нашим ворогом.

— Він не хотів бути вашим ворогом, але ви змусили його стати ним. Він любив усіх індіанців і намагався жити в мирі з усіма, але ви хотіли воювати між собою. Скільки разів він намагався примирити племена, які стали на стежку війни! Все, що ми з ним робили, робили з любові до червоношкірих.

Я навмисне говорив так само повільно й урочисто, як Одне Перо. Коли я замовк, він нахилив голову й кілька хвилин мовчав. Потім став переді мною на весь зріст і відповів:

— Вбивча Рука не збрехав. Сус-Хомаші — справедливий і погоджується навіть з ворогом, якщо той каже правду. Якби всі індіанці були схожі на Віннету, а білі — на Вбивчу Руку, ми жили б, як брати, і любили б один одного, а на землі вистачило б місця для всіх наших синів і дочок. Але подавати приклад, який ніхто не наслідує, — небезпечно. Віннету загинув від кулі, а Вбивча Рука помре біля стовпа тортур.

Тільки тепер Одне Перо вирішив, що час закінчувати вступ і переходити до справи. Я не квапив його й мовчав.

— Вбивча Рука прославив своє ім’я, тому йому доведеться пройти через страшні муки, перш ніж він потрапить до Країни вічного полювання. Хіба дозволить він своїм ворогам побачити його слабкість?

— Ні. Якщо мені судилося померти, я зустріну смерть як воїн, якому спорудять могилу слави.

— Ти кажеш «якщо мені судилося померти»! Невже ти думаєш, що можеш уникнути смерті?

— Так.

— Ти говориш дуже правдиво!

— Ти хочеш, щоб я брехав тобі?

— Ні, але ти не приховуєш, що хочеш утекти?

— Я завжди кажу правду.

— Висловити таку правду — велика відвага!

— Я ніколи не був боягузом.

Моя відвертість здивувала його.

— Уфф! Уфф! — вигукнув він, звівши руки до неба. — Сини кайова досі ставилися до тебе поблажливо, але тепер я бачу, що з тобою треба поводитися суворо!

— Я не боюся суворості й пишаюся тим, що сказав тобі