Читати книгу - "Хибні мрії, Ліана Меко"

- Господи, Ігоре. І що? - Голос Кіри лунає над його вухом дзвінко і обурено. Але за мить вона тихо і м'яко додає. - Яка різниця, як вони будуть дивитися? Це ж лише сукня.

Кіра кладе руки на плечі Ігоря та заглядає йому в обличчя. Ігор не може втриматись і цілує дівчину. Довгим ніжним поцілунком, намагаючись вкласти все своє кохання в цей дотик губ.

У дворі за парканом починає шуміти і іскрити від зварювального апарату, і пара неохоче відсторонюється один від одного.

- Час їхати. А то спізнимося. - кидає Кіра і забирається на мотоцикл. Обвиває руками талію Ігоря і міцно притискається грудьми до його спини. Неголосно додає прямо до його вуха. - Даси покерувати?

- Нізащо. – сміється Ігор. Він знає її гарячу вдачу, дай їй у руки кермо - понесеться на скаженій швидкості, забувши про правила та безпеку.

Його дівчинка любить лоскотати собі нерви. Полюбляє змагання, боротьбу, інтригу, адреналін, азарт.

Вона божевільна. Але за це Ігор її любить.

Якихось двадцять хвилин, і вони на місці. Ця субота особлива: новий навчальний рік, нові плани щодо нових горизонтів, нові цілі. Ігор приступає до підготовки до титульного бою на звання чемпіона світу з рукопашного бою, який відбудеться за півроку. Тренер нарешті вирішив, що Ігор до цього цілком готовий і, змусивши відпочити разом з іншими учнями два літні місяці, обіцяв подвійні навантаження з початком року. Що ж, Ігоря не налякати навантаженнями, він готовий до всього.

Михайло Андрійович зустрічає їх із Кірою з посмішкою, тисне Ігореві руку, відважує комплімент новій зачісці Кіри.

Учні потихеньку прибувають. Кіра відходить до тренерського столу і розглядає новий інвентар, а Ігор залишається стояти поруч із тренером, чекаючи його вказівок з приводу оновлених тренувань.

- Так, та й що накажете з вами робити? - Трохи згодом, задумливо окинувши пару поглядом, простягає тренер.

"З вами"? Ігор незрозуміло хмуриться і дивиться на Кіру. Та лише трохи повертає голову і дивно посміхається. Якось занадто загадково і з деякою часткою лукавства. Очі Ігоря звужуються, він переводить погляд на тренера, очікуючи, що той прояснить ситуацію.

- Гм... Напевно, затримуватимемося після тренування. – розмірковує тренер уголос. – Півгодини з Кірою, година – з тобою. Так, мабуть, так.

- Я не зрозумів. - відгукується Ігор, піднявши брову, і з подивом дивиться на тренера. Той, навіть не підозрюючи про абсолютну непоінформованість свого учня, продовжує розмірковувати.

- Нам з тобою, звичайно, важливіше ... Та й часу більше треба, залишилося всього нічого. Ну а з Кірою... Думаю, розберемося. Та й ти, до речі, можеш її підтягти. Все одно разом живете. - Криво посміхається тренер і розвертається, маючи намір розпочати тренування.

 - Я не зрозумів. - Тупо повторює Ігор, здивовано дивлячись то на Кіру, то на тренера.

Михайло Андрійович знову обертається до Ігоря, потім кидає погляд на загадково усміхнену дівчину, і раптом вибухає реготом.

- То ти нічого не знаєш, чи що? - Здивування на обличчі тренера, що промайнуло, швидко поступається місцем поблажливому глузування. Він плескає Ігоря по плечу і, подавшись ближче, ніби по секрету повідомляє. – Твоя Кіра виявила бажання поборотися за титул. Взимку вона має намір виступити в обласному турнірі. Ех, ти… - Знову посміхається Михайло Андрійович і йде до центру зали, щоб привітати учнів і нарешті розпочати тренування.

Ігор здивовано вирячається на Кіру. Що це вона вигадала, і що за секретність?

- Ти це серйозно? Навіщо це тобі? - Запитує, підходячи на крок ближче.

Дівчина піднімає голову, повертається до нього. Знайомо задирає підборіддя догори. Ігор бачить, як правий куточок її губ піднімається в ледь помітній зухвалій усмішці, в очах з'являється такий знайомий бунтівний вогник. З глузду з'їхати. Ось що вона задумала? Вона з ним має намір позмагатися?

Його пташка хоче нового протистояння. Боротьби, суперництва. Вона цього потребує, і Ігорю нічого не варто підтримати цю її маленьку гру.

Їхні інтереси ніяк не перетинаються, Ігор далеко попереду, вона ж – лише на початку шляху. Але заради цього яскравого вибухового виклику в її очах він готовий про це забути.

- Я тебе зроблю. - Тихо, так щоб чув тільки він, вимовляє дівчина, проходячи повз, навмисне зачіпаючи його плечем.

- Подивимося. - Хижко вискалившись, кидає їй у спину Ігор, і хоч йому не видно її обличчя, він упевнений - вона посміхається.

Ненормальна, його божевільна дівчинка. Він ніколи не занудьгує з нею, абсолютно точно. Вона вміє підігріти між ними пристрасть, запалити азарт, розпалити інтригу. Вона не дозволить їхнім почуттям згаснути. Ніколи.

Вона особлива.

Ангелоподібний гладіатор. Маленька пташка з душею воїна.

Як їй вдається бути такою жіночно-ніжною і одночасно сильною, хороброю, зухвало войовничою?

Вона може бути такою розуміючою, чуйною та лагідною з її підопічними сиротами в дитячому будинку, де вона з недавнього часу працює психологом на добровільних засадах.

Вона може бути холоднокровною та наполегливою, спілкуючись із чиновниками та вимагаючи оформлення необхідної документації для усиновлення дворічного Матвія парою з Німеччини.