Читати книгу - "Заборонені чари"

— Непогана думка, — схвалив Смирнов. — Удвох з Алісою ви зможете згуртувати МакКоїв краще, ніж вона сама. Та й ваш батько… Ви ж візьмете його з собою?

— Аякже. Йому добре там, де я. Крім того, тут мешкатимуть люди з його світу, і тут він зможе вільно називати мене дочкою. — Маріка спустилася з ґанку, поволі пройшлась по траві, потім нахилилася, зірвала квітку ромашки й легенько торкнулася вустами її пелюсток. — А що робитимете ви та ваші товариші? Невже просто передасте нам Альпію та МакКоїв, а самі вмиєте руки?

— У жодному разі, принцесо. Як я вже казав, ми пропонуємо вам співпрацю. Хочемо поєднати ваші паранормальні здібності з нашими стародавніми знаннями, зробити вас, Конорів, новими спадкоємцями цивілізації Попередників. А четверо з нас після переселення на Альпію всіх МакКоїв планують приєднатися до Поля та Бланш і назавжди лишитися тут.

— Серед цих чотирьох і місіс Волш?

Смирнов ствердно кивнув:

— Місяць тому Дейна пішла від чоловіка і тепер мешкає на Альпії. Мені таки вдалося переконати її, що сорок шість років — ще не кінець життя.

Темерик, син Силімла, юний козопас із Манти, склав долоню козирком і сумовито задивився вдалечінь. Сьогодні в Чужих було свято, а він, Темерик, як звичайно, наглядав за стадом дурних кіз і не міг відлучитися бодай ненадовго, щоб подивитися на святкування зблизька. Майже всі хлопчаки з його села, не кажучи вже про дорослих, зараз були в селищі Чужих. Темерику також хотілося там бути, проте батько наказав йому не відходити від кіз і обіцяв добряче відчухрати його палицею, якщо він не послухається.

Темерик вважав це несправедливим і аж знемагав від заздрощів до своїх друзів з бідних родин, яким не треба було пасти кіз, бо їх вони не мали. Вони жили гірше, ніж Темерик, зате були вільні й зараз розважалися на святі Чужих…

Чужі з’явилися на острові ще до Темерикового народження, понад вісімнадцять років тому. Попервах острівний люд вирішив, що вони — боги. Проте жити поруч із богами було нехай і почесно, та дуже незатишно, тому згодом острівний люд передумав і вирішив, що Чужі не боги, а лише жерці могутніх богів. Після цього всім стало легше.

Кілька років Чужі жили своїм життям, а острівний люд — своїм. Вони не заважали одні одним, між ними не виникало суперечок. Острівний люд почав був думати, що Чужі не такі вже й дужі, як здавалося, а їхні боги — не такі вже грізні та могутні. Дехто з гарячих голів навіть пропонував піти до Чужих з важкими дрючками і забрати в них усі залізні речі, нічого не давши навзамін. Одначе старшини сіл утримали молодь від святотатства — і незабаром з’ясувалося, що старшини вчинили вельми мудро.

Якось уранці, через чотири роки після появи Чужих, мешканці північного узбережжя острова побачили на обрії два величезні кораблі. Вони дуже злякалися, позаяк знали, що буде, коли кораблі підійдуть до острова. Лихі моряки з Великої Північної Землі стануть убивати, грабувати, ґвалтувати, вони заберуть на свої кораблі кіз, дівчат і сильних молодих чоловіків, щоб продати їх на Великій Землі, а прибережні села спалять дощенту. Це траплялося вже не раз.

Люди кинулися до Чужих, благаючи про допомогу. Вислухавши їх, двоє Чужих завантажили на свою самохідну підводу безвесловий човен і рушили до моря. Спершу вони хотіли домовитися з лихими моряками, спустили на воду човна, взяли з собою одного рибалку й попливли до кораблів. Але лихі моряки не хотіли домовлятися, вони стали стріляти в човен з луків і поранили в плече рибалку. Тоді, як розповідав той рибалка, один з Чужих узяв до рук залізну патерицю і з її допомогою прикликав на голови лихих моряків гнів своїх могутніх богів. Боги відгукнулися на заклик свого жерця й ударили блискавкою, яка рознесла вдрузки найближчий корабель. Боги Чужих виявилися не лише могутніми, а й милосердними: побачивши, що другий корабель поквапився геть від острова, вони не стали вражати його блискавицею.

А за кілька місяців до острова припливло вже три кораблі. Цього разу Чужі навіть не намагалися домовитись із лихими моряками. Дослухавшись до їхніх молитов, могутні боги знову вразили блискавкою найближчий корабель і зглянулися на інші два кораблі, які поспіхом завернули назад на північ. Те ж саме сталося ще через кілька місяців, коли до острова припливло ще три кораблі.

Відтоді кораблі з Великої Північної Землі жодного разу не підходили до острова. Вочевидь, лихі моряки та їхні царі второпали, що могутніх богів краще не гнівити. А острівний люд після тривалих суперечок зі своїми жерцями вирішив також поклонятися й богам Чужих. На словах Чужі не заперечували, проте відмовилися розкривати таємницю своїх обрядів. Острівний люд був дуже засмучений. Зате місцеві жерці дуже цьому раділи…

Згодом в одного подружжя Чужих нарешті народився син. Коли хлопчик трохи підріс і став гратися з дітьми острівного люду, дехто намагався розпитати в нього про богів його племені. Проте марно — чи то Чужі не втаємничували дітей у свою віру, чи, може, якнайсуворіше заборонили хлопчику говорити про богів при сторонніх.

А минулого року на острові з’явилося чимало нових Чужих, і серед них особливо вирізнялися молоді чоловіки з мечами — зрозуміло, залізними. Острівний люд відразу збагнув, що це не жерці, а воїни.

Чужі-воїни також тішилися прихильністю могутніх богів, але в усьому іншому вони дуже відрізнялися від Чужих-жерців. З ними було легше мати справу, вони охоче спілкувалися з острівним людом і не гребували місцевими дівчатами. Кілька дівчат, зокрема й Анда, старша Темерикова сестра, вже ходили з великими животами, а дві з них невдовзі мали народити.

Коли Чужі-воїни навчилися розуміти тутешню мову, а дехто з місцевих вивчив їхню (яка, до речі, дуже відрізнялася від мови жерців), острівний люд став розпитувати їх про богів. На відміну від