Читати книгу - "Війна Калібана"

- Нам треба поспішати, - сказав Джим, б’ючи по кнопці відкриття дверей КІЦу. Він проштовхувався крізь стулки дверей, не чекаючи поки вони відчиняться. Ларсон плив за ним.

В приміщенні командно-інформаційного центру стояв один-єдиний чоловік: кремезний, міцно зліплений азіат, в адміральскій уніформі і пістолетом у руках, які трусилися.

- Стійте де ви є, - сказав чоловік.

- Адмірале Нґуєн! – заторохтів Ларсон, - ви живі!

Нґуєн не звернув на нього уваги: - ви тут заради кодів віддаленого керування апаратів з біологічною зброєю. Вони в мене тут, - він підняв ручний термінал, - стануть вашими у обмін на транспорт з цього корабля.

- Він візьме нас, - знову озвався рудий, - він сказав що і мене візьме.

- Ніхуя, - відповів Джим Нґуєну, - жодного шансу. Або ви даєте мені коди бо у вас лишився наліт людяності, або мені даєте їх через те що ви мертвий. Все інше мені до сраки. Вирішувати вам.

Адмірал переводив погляд з Ларсона на Голдена, стиснувши пістолет і термінал так сильно, що аж кісточки побіліли.

- Ні! Ви маєте…

Голден вистрілив йому в горло. Десь глибоко у його голові, детектив Міллер схвально кивнув.

- Починай продумувати альтернативний шлях назад до мого корабля, - звернувся Голден до Ларсона, поки йшов по кімнаті, аби узяти ручний термінал який плавав біля трупу Нґуєна. Йому знадобилася секунда, аби за закритою панеллю відшукати вмикач самознищення «Аґати Кінґ». Саутерові коди давали йому доступ і до нього.

- Пробач, - сказав він тих, звертаючись до Наомі, - я знаю що ми типу домовлялися аби я такого не робив більше. Але в мене немає часу його…

- Ні, - роздратованим голосом мовила Наомі, - тий виродок заслуговував смерті. І я в курсі що пізніше ти будеш себе почувати як лайно. Цього мені вистачить.

Панель відкрилася і в середині знайшлася проста кнопка. Вона навіть червоною не була. Проста технологічна біла.

- Це підриве корабель?

- Таймеру немає, - проказала Наґата.

- Ну так це ж протиабордажний запобіжник. Якщо хтось відкриє цю панель аби натиснути кнопку, то це через те що корабель втрачено. Їм не потрібен таймер. Який хтось може відімкнути.

- Це інженерна проблема, - сказала старпом. Вона зрозуміла про що він думає, і намагалася знайти відповідь, до того як він скаже це, - ми це вирішимо.

- Ми це не вирішимо, - відповів Голден, чекаючи що прийде печаль. Натомість відчув щось на кшталт тихого упокоєння, - по шахті ліфту зараз намагаються піднятися пару сотень дуже розлючених зомбі. Не знайдемо ми рішення, з яким я тут не зависну у будь-якому разі.

По його плечу поповзла рука. Капітан обернувся і Ларсон сказав:

- Я її натисну.

- Ні, ти не повинен…

Ларсон підняв руку. Рукав скафандра мав тонкий проріз у місці, де його здавили двері ліфту. Навколо прорізу була брунатна пляма розміром з долоню.

- Ось така от гнила, курва, вдача, їй-бо. Та я дивився стріми з Еросу як і всі інші. Ви не можете ризикувати забираючи мене. Достатньо скоро я можу стати…, - він припнувся і махнув головою в бік ліфту, - можу стати одним з них.

Годен узяв рудого за руку. Товсті рукавиці не дозволяли нічого відчути:

- Мені дуже шкода.

- Та ну, але ти ж спробував, - сказав Ларсон з посмішкою, - я тепер точно не помру від спраги в шафі.

- Адмірал Саутер має про це дізнатися, - відповів Джим, - всі мають дізнатися.

- Серйозно, - сказав моряк, підпливаючи до кнопки, що могла зробити лінкор на декілька секунд зіркою. Він зняв свій шолом і зробив глибокий вдих, - трьома палубами вище є ще один шлюз. Якщо вони ще не в шахті ліфту, ти зможеш.

- Ларсоне, я …

- Тобі треба вже йти.

Джим мав зняти свого костюма у шлюзі «Аґати Кінґ». Він був вкритий болотом, і не варто було ризикувати тягнувши його назад на «Рейзербек». Поки брав інший оонівський скафандр з однієї з шаф і вдягав його, то ухопив декілька рад. Виглядав він точнісінько так як Ларсенів. Як тільки повернувся на пінас, то передав коди віддаленого керування на Саутерів борт. Він вже майже повернувся на «Росінант», коли Нґуєнів флаґман спалахнув білим вогнем.

Розділ п’ятидесятий: Боббі.

- Капітан щойно відчалив, - повідомив Амос Боббі, коли повернувся в майстерню. Вона висіла в пів метрі над палубою, в кільці смертоносних технологій. Позаду неї стояв вичищений і підігнаний костюм розвідника, одна цівка щойно встановленого кулемету сяяла в порті правої руки. Зліва висів недавно перебраний автоматичний дробовик, Бертонів улюблений. Замикали коло пістолети, гранати, бойовий ніж і магазини до різної зброї. Боббі ще раз все перебрала в голові і вирішила що вона зробила все що могла.

- Він думає що може звідти не повернутися, - додав механік, потім нагнувся і ухопив дробовик. Огледів його прискіпливо, потів кивнув з вдячністю.

- Коли йдеш в бій, з якого знаєш що не повернешся, то приходить якась ясність, - озвалася комендор. Вона простягнула руку, ухопила броню і почала в неї залазити. Не така-то й проста річ при мікрогравітації. Вона мала крутитися і вигинатися, аби вмостити ноги в нижню частину костюму перед тим, як герметизувати його. Помітила, що Амос спостерігає. На обличчі його була якась одурманена посмішка.

- Серйозно? Зараз? – перепитала вона, - ми говоримо про те що твій капітан іде на смерть а все що в тебе зараз в голові це «ого, цицьки!».

Амос продовжував либитись, не попускаючись взагалі: - це боді не дає багатого вибору уяві, ось і все.

Боббі закотила очі:

- Повір мені, - якби я могла вдягнути грубий светр під мою повністю вільний, енергетично-підсилений бойовий костюм, я б цього не зробила. Бо це було б тупо, - вона натисла на кнопку герметизації, і броня охопила її неначе друга шкіра. Наділа шолом і далі говорила з Амосом через мікрофон і динаміки прекрасно розуміючи що завдяки цьому її голос звучатиме нелюдськи, мов у робота.

- Краще запихни свого велетня у штани, - її голос відбився від стін кімнати.