Читати книгу - "Янтарне скло"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Він сказав, що ми маємо збудувати дещо…
— Ось чому нам потрібне повне життя, Пантелеймоне. В іншому разі ми обов'язково пішли б разом із Вілом і Кіржавою, чи не так?
— Звичайно! А вони пішли б з нами. Проте…
— Проте тоді ми не змогли б збудувати це — на такі дії неспроможна людина, в якої «я» посідає перше місце. Ми повинні бути бадьорими, доброзичливими, допитливими, хоробрими та терплячими, повинні вчитися, думати та багато працювати — всі ми, в усіх світах, і тоді ми збудуємо…
Пальці дівчини занурилися у глянсуватий смух деймона. Десь у саду співав соловей, Ліриного волосся та листя в неї над головою торкнувся легкий вітерець. Почали відбивати — кожен по одному удару — міські дзвони: один високим, інший низьким голосом, один близько, інший далеко, один надтріснутий і дратівливий, інший серйозний і гулкий, але всім своїм різноголоссям вони підтверджували, що настала перша година ночі. У тому, другому Оксфорді, у якому вони з Вілом цілувалися на прощання, також, мабуть, дзвонили дзвони і співав соловей і слабкий вітерець ворушив листя Ботанічного саду.
— І тоді що? — сонним голосом запитав деймон. — Що ми збудуємо?
— Небесну республіку, — промовила Ліра.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Янтарне скло», після закриття браузера.
