Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

Не пускати сина Лілі та Джеймса Поттерів до Гоґвортсу! Та ти здурів. Його ім'я було у списках, відколи він вродивси. Його берут до найліпшої в світі школи чарів і чаклунства. За сім років він себе не впізнає. Гаррі там буде, нарешті, поміж таких самих дітей, як і він, і то під наглядом найкращого директора, який керував коли-небудь Гоґвортсом, - Албуса Дамбл...

- Я НЕ ПЛАТИТИМУ ЗАТЕ, ЩОБ ЯКИЙСЬ БОЖЕВІЛЬНИЙ СТАРИЙ ДУРЕНЬ НАВЧАВ ЙОГО ТАМ РІЗНИХ ФОКУСІВ! - заверещав дядько Вернон.

Але цього разу він зайшов задалеко. Геґрід схопив парасольку й розкрутив її над головою:

- НІКОЛИ, - загримів він, - НЕ... ОБРАЖАЙ... У МОЇЙ... ПРИСУТНОСТІ... АЛБУСА... ДАМБЛДОРА!

Геґрід зі свистом опустив парасольку донизу, спрямувавши її на Дадлі: спалахнуло фіалкове сяйво, щось стрельнуло, немов феєрверк, залунав пронизливий вереск і наступної миті Дадлі вже підстрибував на місці, вхопившись руками за свій товстий задок і завиваючи з болю. Коли він повернувся до них плечима, Гаррі побачив, що з дірки в його штанях стирчить закручений свинячий хвостик.

Дядько Вернон аж заревів. Тягнучи тітку Петунію й Дадлі, він востаннє нажахано глипнув на Геґріда, вибіг до сусідньої кімнати і щосили гримнув дверима.

Глянувши на парасольку, Геґрід почухав собі бороду.

- Не варто було нервуватиси, - винувато промовив він, - але всьо одно нічого не вийшло. Хтів обернути його на свиню, але, бачу, він уже й так був справжнісінький свинтус, тож бракувало тілько дрібнички. - Нахмуривши кошлаті брови, Геґрід спідлоба подивився на Гаррі. - Я був би вдячний, якби в Гоґвортсі ти нікому не казав про се, - попросив він. - Я... е-е... взагалі не повинен насилати чари. Мені дозволено тілько трошки скористатиси з магії, аби йти за тобов, передавати листи й таке інше, і це одна з причин, чому я так прагнув сього завдання...

- А чому вам не можна насилати чари? - запитав Гаррі.

- Ну... я також вчивси у Гоґвортсі, але мене... е-е... відрахували, якщо чесно. Третого року. Зламали навпіл мою чарівну паличку і таке інше. Але Дамблдор дозволив мені зостатиси охоронцем дичини. Йой, яка то файна людина, Дамблдор!

- А чому вас відрахували?

- Уже пізно, а завтра в нас купа роботи, - згадав раптом Геґрід. - Треба піти до міста, купити тобі книжки і ще дещо. - Він скинув свого грубого чорного плаща і жбурнув його Гаррі. - Можеш си накрити, - сказав він. - Не зважай, як там щось си заворушит. Я міг лишити в кишенях пару мишок.

- РОЗДІЛ П'ЯТИЙ -

Алея Діаґон

Наступного дня Гаррі прокинувся досить рано. Він відчував, що вже день, але очей не розплющував.

- Це був сон, - рішуче сказав він сам собі. - Мені снилося, ніби велетень на ймення Геґрід прийшов забрати мене до школи чарівників. Коли я розплющу очі, то буду вдома у своїй комірчині.

Раптом почувся гучний стукіт.

«А ось і тітка Петунія грюкає в мої двері», - подумав Гаррі, і серце йому опустилося. Але він і далі не розплющував очей. Адже був такий гарний сон.

- Тук-тук-тук!

- Гаразд, - пробурмотів Гаррі, - вже встаю.

Він сів, і важкий Геґрідів плащ сповз додолу. Хатинку затопило сонячне сяйво, буря вщухла, Геґрід ще спав на поламаній канапі, а у вікно, тримаючи в дзьобі газету, стукала пазурами сова.

Гаррі скочив на ноги, відчуваючи, що весь вибухає від щастя, мовби в ньому надувається повітряна кулька. Він підбіг до вікна і відчинив його навстіж. Сова залетіла до кімнати і жбурнула газету на Геґріда, який навіть не ворухнувся. Тоді сіла на підлогу й напалася на Геґрідів плащ.

- Не роби цього!

Гаррі спробував прогнати сову, але та грізно замахнулася дзьобом і далі люто шматувала плащ.

- Геґріде! - закричав Гаррі. - Тут якась сова...

- Треба заплатити, - буркнув з канапи Геґрід.

- Що?

- Треба заплатити їй за газету. Пошукай си в кишенях.

Геґрідів плащ складався з самих кишень, і там було що завгодно: в'язки ключів, слимакові мушельки, клубочки, м'ятні льодяники, торбиночки чаю і... нарешті Гаррі знайшов жменю чудернацьких монет.

- Дай їй п'єть кнатів, - заспано промимрив Геґрід.

- Кнатів?

- Маленьких мідяків.

Гаррі відрахував п'ять мідних монеток, а сова простягла ногу, щоб він міг покласти гроші до невеличкого шкіряного гаманця, прив'язаного до тієї ноги. А тоді випурхнула у відчинене вікно.

Геґрід голосно позіхнув, випростався й потягся.

- Треба си вже рухати, Гаррі, нині маємо багацько справ, треба поїхати до Льондона, купити всьо до школи.

Гаррі крутив на всі боки чарівні монетки, розглядаючи їх, аж раптом подумав про щось таке, що ніби цвяшком прокололо його радісну кульку.

- Е-е... Геґріде!

- Га? - відгукнувся Геґрід, натягуючи величезні чоботи.

- Я не маю грошей, а ви чули, що казав уночі дядько Вернон? Він не платитиме, щоб я навчався чарів.

- Цим не журиси, - сказав Геґрід, підводячись і чухаючи потилицю. - Думаєш, батьки нічого тобі не лишили, га?

- Але ж якщо хата завалилася...

- Вони не тримали грошей у хаті, хлопче! Отож спершу ми зайдемо до «Ґрінґотсу». Це банк для чарівників. З'їж трохи ковбаски, вона й холодна непогана. До речі, я б си не відмовив і від кавальчика вчорашнього торта.

- Чарівники мають банки?

- Тілько один. «Ґрінґотс». Ним керуют ґобліни.

Ковбаса, яку тримав Гаррі, випала йому з рук.

- Ґобліни?

- Так, і тому тілько божевільний спробує грабувати його. Затям, Гаррі: ніколи не чіпай ґоблінів. «Ґрінґотс» - найбезпечніше місце в світі, окрім хіба Гоґвортсу. До речі, мені однаково треба навідати «Ґрінґотс». Дамблдор попросив залагодити деякі справи. - Геґрід гордо випнув груди. - Найважливіше він переважно доручає мені, - знайти тебе, щось узяти в «Ґрінґотсі»... Ти вже готовий? То рушаймо!

Гаррі вийшов з халупи слідом за Геґрідом. Небо прояснилося, море мерехтіло під сонячним промінням. Човен, що його позичив дядько Вернон, стояв біля берега, проте в човні після бурі зібралося чимало води.

- Як ви сюди дісталися? - запитав Гаррі, не помітивши ніде іншого човна.

- Прилетів, - відповів Геґрід.

- Прилетіли?

- Атож, але назад попливемо човном. Я вже знайшов тебе і не маю си права користати чарами.

Вони залізли до човна, а Гаррі дивився на Геґріда, намагаючись уявити, як той