Читати книгу - "Обіцяю бути твоєю, Адалін Черно"

— Нічого собі! — кажу, прямуючи за рієлтором.

Сьогодні я оглядаю приміщення, яке обладнаю під салон краси. Враховуючи ціну й місце розташування, я очікувала побачити тут занедбану й наполовину зруйновану будівлю зовсім без ремонту. Але все виявляється значно краще. Приміщення не просто не підлягає знесенню, тут зробили добротний ремонт, є деякі меблі.

— Продавець не пояснює причину настільки низької ціни?

— Терміновий продаж, — дівчина знизує плечима. — Так вам подобається? Або шукати щось ще?

— Подобається. Коли ми зможемо оформити угоду?

— З документами все добре, продавець готовий до угоди вже сьогодні. Думаю, за місяць ви зможете братися за ремонт.

Я задоволено усміхаюся, почуваюся на сьомому небі від щастя, проходжу кімнатами ще раз і ще. Подумки оцінюю, де буде розташовано куточок перукаря, де будуть сидіти манікюрниці, де розташувати туалет, а де місце для миття голови клієнтам після процедур. Є думка ще зробити масажний кабінет, але про це я подумаю разом із дизайнером.

***

За місяць

— Ти справді його купила? — з помітним захопленням запитує Настя. — І це буде твій салон? Я шокована.

Я мовчу про те, що сама до кінця в це не вірю, але всі документи в мене на руках. Приміщення дійсно належить мені, а зовсім скоро буде готовий дизайн-проєкт і я зможу розпочати ремонт, а після й набрати персонал.

— Не хочеш до мене манікюрницею? Або масажисткою, — підколюю подругу. — У тебе буде найвища зарплата.

— Тоді вже прибиральницею, — віджартовується вона. — Нє, Лєр, я не зможу, ти ж знаєш.

— Мій хрещеник незабаром виросте, і його можна буде віддати в садок. Чому ні? Попрацюєш, наб’єш руку, ми трохи розкрутимося й будеш моїм заступником.

— Ну ні-і-і-і, — тягне Настя. — Я можу бухгалтером твоїм бути, ти ж знаєш, що я люблю цифри.

Я чудово розумію Настю в бажанні працювати за професією й там, де подобається. Я й сама завжди прагнула бути в цьому житті кимось. Не сидіти на місці, поруч із чоловіком, не бути його доповненням, дорогою прикрасою гарного чоловіка. Я хотіла мати свій салон уже давно, а Ігор якось відкладав це на потім, хоча гроші в нас, звісно, були. Він міг із легкістю придбати мені приміщення й відпустити на роботу, але не хотів, щоб я захоплювалася. За своєю сліпою любов’ю до нього я була не проти сидіти вдома, готувати, прати й прасувати. Мені це навіть подобалося.

Я все ще не можу повірити, що осіла вдома, що не виходила в люди, що не спілкувалася ні з ким, крім Насті, хоча як показала практика, подруг у мене насправді не було. Я й зараз усе ще не вірю, що розлучилася. Приходжу в порожню квартиру, готую вечерю за звичкою на двох, і половину викидаю в смітник. Ми не спілкувалися з Ігорем із того самого дня, як він пішов, хоча від нього періодично були дзвінки. Я ігнорувала, не бажаючи чути його голос, і відчайдушно прагнула забути. Між нами більше немає нічого спільного. Він одружений і чекає сина, а я самотня й розлучена. Нас не пов’язує нічого, що могло б дати нам право розмовляти телефоном, тому я вперто не беру слухавку.

І тому що чекаю дзвінка аж ніяк не від нього.

Я даю собі можливість жити далі, тому не помічаю, як періодично згадую Богдана. Він узяв мій номер, коли прийшов підтримати в день розлучення, але так і не подзвонив. Минуло вже півтора місяця, але я все ще думаю про те, чому. Я щось зробила не так? Відвернула його своєю поведінкою або тим, що наговорила зайвого? Як я не намагаюся, а згадати, що не так йому сказала, не можу.

Ми розмовляли, пили, сміялися, Богдан майже нічого не говорив, але слухав. Потім він зібрався йти, взувся і притиснув мене до стіни. Вкрав поцілунок. Жаркий, повний пристрасті й такий, що запаморочив голову недосвідченій в стосунках розведеній жінці. Коли він пішов, я ще кілька хвилин стояла, торкалася губ і не розуміла, що відчуваю. Мені не було огидно чи незвично, швидше почувалася приємно й розслаблено. Але ж я ніколи не думала, що так швидко зможу замінити Ігоря, припинити про нього думати, згадувати наші спільно проведені миті.

— Я додому поїду, Лєр, — каже подруга після огляду приміщення. — Мене Даня чекає.

— Я підвезу.

Ігор залишив мені автомобіль, який купив на день народження. Щоправда, за все подружнє життя я користувалася ним усього кілька разів. Востаннє того дня, коли дізналася, що чоловік мені зраджує. Й ось сьогодні.

До дому Насті ми дістаємося доволі швидко. Вона пропонує зайти, але я відмовляюся й кажу, що в мене справи. Насправді жодних справ немає, просто я поки не готова обговорювати своє розлучення, а тітка Маша, я впевнена, захоче про це поговорити. І, як завжди, даватиме поради.