Читати книгу - "Єдина для Ворона, Олександра Багірова"

Дивні відчуття. Упускаю щось, воно крутиться зовсім поруч, а вхопитися не можу.

- Кохання дива творить. Лікарі в один голос твердили, що Каріночка не зможе завагітніти. Але я дуже старався, - Вадим накручує на палець локон її білявого волосся.

Кожне його слово в мене впивається, під шкіру пекучими голками, душу вивертає.

- Так, у такій ситуації діти тільки від великих почуттів народжуються, - до нас підходить якась тітка, і кокетливо стріляє очима.

Карінка продовжує на мене дивитись. Навіть не моргає. Небесні величезні очі темніють, наче перед грозою. Гарні вони в неї... тільки брехливі... Та й навіщо мені чуже небо? Там вже господарює Вадим.

І він має право, він знайшов її, він створив.

Злюсь на себе, що так гостро на її вагітність реагую. Що здавалася такою щирою в моїх обіймах.

- Ви заслуговуєте одне на одного. Ідеальна пара, - сіпається, ніби я їй ляпас дав.

Що ж… нашої розмови брехлива фальшивка все одно не уникнути.

Не хочу зізнаватись собі, що не про інформацію, не про справи думаю, а дико хочеться наодинці з нею залишитися.

- Дякую, брате, - Вадим плескає мене по плечу.

- Вибачте, мені треба відійти, - Карина звільняється від обіймів чоловіка.

Робить крок до мене. На шиї у неї пафосне намисто. Відомої фірми, дороге. Вадим прикрашає свою іграшку. Але ці брязкальця її псують.

Пам'ять підсовує інший образ Каріни. Живої… справжньої… Тільки це все теж була гра.

- Ворон вирвався з клітки, вітаю, - шепоче, проходячи повз мене. – А свобода гірчить… крила підрізані. Не злетіти.

Роздирає мене поглядом. У небесних очах блискавки, вони в мене летять.

Вона шикарна у гніві!

Живі емоції проходять по тілу, струм біжить венами. Розбурхує. Пробуджує азарт.

Почекай, Карінко, зовсім скоро я до тебе доберуся.

Ситуація однозначно гнила, тільки я вперше за довгий час не почуваюся випаленою, спустошеною оболонкою. Так, я ненавиджу, злюся, і при цьому в мені горить щось… що поки не розшифровується. Це все притуплює біль, дає змогу вдихати смердючий запах, і навіть відчувати деякі смаки життя.

Розбиратися з брехливою Карінкою мені однозначно сподобається. Проводжу її поглядом, як трохи похитуючись, виходить із зали. Так і тягне побігти слідом. Але це надто небезпечно, приверне непотрібну увагу. Я знайду більш вдалий момент.

- Микито, правильно? - до мене підходить та тітка, яка влізла в розмову.

- Так, - киваю та відвертаюся.

- А я Галина, найкраща подруга сім'ї, - крутиться біля мене. - Тут чудові частування, а кава ... ммм, - очі закочує. Якщо вона думає, що це спокусливо, то вона глибоко помиляється.

- Дякую. Ні, - відходжу до вікна. Так ця настирлива тітка за мною ув'язується.

- Ви знаєте, я перша була, хто дізнався про щастя у родині Вадима та Каріни. Я їх у клініці зустріла. Такі радісні були. Чудова вони пара! - захоплено плескає в долоні.

- Ідеальна, - гарчу крізь зуби.

- Я частий гість у їх хаті, і як не прийду, тут завжди атмосфера щастя, вони відлипнути одне від одного не можуть. Дуже рідко таке кохання зустрінеш, - продовжує тараторити, рот не затикається.

Ще й до мене дедалі ближче підбирається. Від неї пахне цукерками, нудотний запах.

- Угу, - дивлюся у вікно. Усім виглядом показую свій ігнор. Вказати б куди їй піти, не ввічливо та не культурно, але щось мене зупиняє. Поки довіряю чуйці, але моє терпіння закінчується.

- Декілька днів назад до них заїжджала, з Каріною хотіла по магазинах пробігтися. Заходжу до хати, а вона пальці Вадима цілує, а він їй ніжні слова шепоче. Ви б бачили ... ех, що й казати, білою заздрістю їм заздрю, сама про таку ідилію мрію, - і на мене красномовно дивиться, губи облизує.

Тільки не розуміє, що кожне її слово – це іржавий цвях, який вона методично забиває у мою душу. Іржавий біль проходить по нервових закінченнях, доносить до моєї свідомості всю дикість ситуації.

Якщо тітка каже правду, а вона, швидше за все, не бреше. Там мозку мало для хитрих маніпуляцій, і це її спосіб закадрити мене. То виходить, що Карінка співає пісні про кохання до Вадима, реально грає в ідеальну сім'ю, і при цьому нічого не завадило їй зрадити чоловіка зі мною. Ця Галина ще більше підтвердила лицемірство Карини, що віри їй немає, не може бути.

На душі стає бридко… чим більше дізнаюся про Каріну. Тим менше, вона тягне на жертву.

А чого я взяв, що їй так погано було з Вадимом?

І чи є мені справа до неї? Так, за зраду заплатить.

А що мені ще треба? Хіба я хотів стосунків? Просто забутися з фальшивкою, з копією тієї жінки, яку завжди любитиму. Але адреналін дедалі більше тече у крові. Правду хочу, і я розкопаю все.

- Вибач, Галино. Але мені з братом поспілкуватись треба, - Вадим з'являється вчасно, звільняє мене від нав'язливої ​​тітки.

А поговорити нам справді треба. Давно пора.