Читати книгу - "Жагучі бажання , Ксана Рейлі"

Вадим

— Так? — за дверима почувся схвильований голос Божени.

— З тобою все добре? — поцікавився я. — Ти уже майже тридцять хвилин там. Подумав, що тобі погано.

— Усе добре! — гукнула вона. — Я... Я зараз буду митися.

Я насупився, бо мені здавалося, що ще декілька хвилин тому точно лилася вода.

— Тоді гаразд, — усе ж змирився я.

— Я скоро вийду.

Я відійшов від дверей та попрямував на кухню. Мені потрібно холодної води. Після нашого з Коко листування я був не менше збудженим, аніж вона. Але я не міг дозволити собі робити щось у цій квартирі. Не тоді, коли тут Божена. Мої стогони задоволення — явно не для її дитячих вух. Погляд знову опустився на екран телефону, де красувалися чорні мереживні трусики. Я несвідомо провів язиком по своїх губах. Так сильно хотів її у цей момент, що не було сил терпіти. Я заплющив очі та втомлено видихнув. Ще трохи більше як два тижні... Залишилося так мало до нашої зустрічі, але час у Парижі тягнувся надто довго. Та як тільки я повернуся, то одразу ж відшукаю її. Мріяти про неї, бажати її, але не мати змоги торкнутися фізично — це найбільше покарання в моєму житті.

Я розплющив очі в той момент, коли двері ванної кімнати відчинилися. Звідти вийшла Божена. Вона зніяковіло та сором'язливо усміхнулася мені, підтримуючи руками верх рушника, яким було обмотане її тіло. Я всього на мить дозволив собі оглянути дівчину в повний зріст, особливу увагу віддаючи її оголеним ногам.

— Я піду до себе в кімнату, — сказала вона. — Ем, добраніч.

Я підняв погляд до її обличчя. Божена не дочекалася моєї відповіді. Вона розвернулася та попрямувала до кімнати, де і зникла. Я випив увесь вміст води в склянці, а тоді попрямував до ванної кімнати. Тут пахло гелем для душу з ароматом кокоса. У мене мало голова не пішла обертом від цього запаху, бо саме він у мене асоціювався з Коко. Я підійшов до стільниці поруч з раковиною та сперся на неї руками. Десь в абсолютно іншому місці на такій самій стільниці сиділа Коко та задовольняла себе з думками про мене. Усвідомлення цього змушувало мене божеволіти. Час у Парижі йшов надто довго. Особливо тоді, коли вдома на мене чекала прекрасна незнайомка. Я підняв погляд вверх, глянувши на себе в дзеркало. Чи був я справді закоханий у неї? Вона була моєю живою фантазією — уособленням усього, чого я так сильно бажав. Після Лорени я нікому більше не відкривав свого серця. Навіть не знаю, чи готовий зробити це коли-небудь знову. Але я був упевнений на сто відсотків, що Коко може змінити абсолютно все.

Я відкрив кран і вмив холодною водою обличчя та шию. Це мало б допомогти мені, але виявилося, що такий жагучий голод неможливо втамувати. Мій погляд у дзеркалі зауважив подряпину на щоці. Я скривився, торкаючись до неї пальцями, але не зміг стримати усмішки. Божена так накинулася на мене своїми нігтями, наче хижачка.

Коли я вийшов з ванної кімнати, то помітив, що двері до спальні Божени були ледь відчинені. Я підійшов ближче та зазирнув у щілину. Дівчина лежала на ліжку, замотавши ковдру між ногами. Вона спала. Її голова лежала на подушці, а руки міцно обіймали синю іграшку. Я ледь усміхнувся, пригадуючи її слова про те, що вона не може без неї спати. Вікно у кімнаті було відчинене. Мабуть, вітер змусив двері відкритися. Я пройшов углиб спальні та зачинив вікно. Враховуючи, що Божена лежала лише у футболці, спати з відчиненим вікном у таку пору — дуже нерозумно.

Я кинув останній погляд на неї, перш ніж вийшов з її кімнати та ліг на диван у вітальні...

— Доброго ранку! — привіталася дівчина, коли увійшла до кухні.

Я тільки прокинувся та вирішив випити склянку води. Вона подарувала мені натягнуту усмішку й підійшла до чайника, що стояв поруч зі мною. Так Божена була максимально близько до мене. Вона схвильовано провела руками по своїх чорних легінсах, а тоді почала набирати воду в чайник.

— Думала, що ти уже пішов.

— Я вирішив дочекатися, коли ти прокинешся.

— Як бачиш, тобі не було сенсу залишатися, — додала Божена, глянувши на мене. — Я справді почувалася добре.

— Але ти заснула з відчиненим вікном, і якби я не зачинив його вночі, то ти могла б застудитись, — зауважив я, а тоді тихо продовжив: — Враховуючи, що ти спиш лише у футболці.

— Я не люблю піжами, — прошепотіла вона, ховаючи свої почервонілі щоки. — Можу інколи спати лише в білизні або навіть без...

— Стоп! — різко сказав я, піднявши праву руку вверх. — Без подробиць, будь ласка.

— Вибач. — Божена прикусила губу та мигцем зиркнула на мене. — Я подряпала твою щоку. Це... Це вийшло випадково.

— Не зовсім схоже на випадковість.

— Я просто розізлилася, бо ти забрав мене з вечірки. Серйозно, Вадиме! Я уже достатньо доросла дівчина. Чому мені не можна розважатися з друзями? У мене не було бурхливого підліткового життя, тож я хочу надолужити згаяне.

— Але у тебе є талант і неймовірна можливість для твого кар'єрного росту. Хіба вартує руйнувати все заради вечірок?

— Ну, чому одразу руйнувати? — Божена закотила очі, підійшла до холодильника і відкрила його. — Я вважаю, що це просто непоганий відпочинок.

— Це жахливий відпочинок.

Дівчина зітхнула. Вона витягнула з холодильника йогурт і поставила його на стіл. Схопивши ложечку, Божена вилізла на високий стілець і почала повільно їсти йогурт.

— Але ж ти колись теж багато розважався, — нагадала вона. — Я знаю, що у тебе було дуже яскраве життя до того, як ти створив свою компанію. Зараз твій статус не дозволяє тобі так розважатися, але коли ти був у моєму віці, то точно не просиджував вихідні вдома.

— І я шкодую про це, — чесно сказав я. — Якби ще тоді почав працювати над собою, то раніше зміг би досягнути більшого.

— Перестань! — фиркнула Божена. — Та дівчина все одно б кинула тебе.

Мій погляд змусив її замовкнути. Очі дівчини розширилися від усвідомлення того, що вона явно сказала зайве. На мить я пошкодував про те, що поділився з нею цим колись.

— Вона не кинула мене, — холодно мовив я.

— Просто не дала вам шансу, — пробурмотіла Божена. — Якщо тобі стане від цього легше, то ти можеш ходити на вечірки зі мною.

— Он як? — спитав я, піднявши обидві брови. — Мабуть, треба було вчора таки вдарити твого залицяльника, щоб не чути цих дурниць, які вилітають з твого рота.

Вона вкотре закотила очі від моїх слів.

— Ти такий нудний.

Божена насупилася та почала колупатися ложечкою у йогурті. Я розумів, що їй нудно тут, але вечірки у клубах — це явно не те, чим варто займатися.

— Гаразд! — голосно сказав я. — Пропоную тобі піти зі мною на одну світську вечірку, що відбудеться у суботу.

— Вечірку? — здивовано перепитала Божена.

— Виставку автомобілів, — виправив я. — Але після самої виставки завжди відбуваються святкові заходи.

— Я не дуже люблю таке.

— Але ж ти хочеш бути відомою дизайнеркою, чи не так? Ти повинна слідкувати за модою в усьому. Навіть якщо це стосується автомобілів.

Дівчина задумано відвела погляд до вікна. Вона постукала вказівним пальцем по своєму підборідді, а тоді кивнула головою.

— Ти маєш рацію, — сказала вона. — Я згодна піти з тобою на виставку.

— Але ти пообіцяєш мені, що більше не втікатимеш без мого дозволу.

— Добре, — переможено зітхнула дівчина. — Чекай! А як ти представиш мене своїм знайомим і колегам? Скажеш, що я дратівлива маленька дівчинка, за якою ти змушений наглядати?

Вона здійняла обидві брови, наче кидала мені виклик. Я хмикнув, підійшов ближче до неї та сперся до столу одразу ж поруч з Боженою. Дівчина відхилилася назад, а мені здалося, що її збентежила така близькість. Принаймні я міг чути, що дихання Божени стало важчим.

— Ні, звісно, — заперечив я. — Не буду ж я так соромити себе. Вигадаю щось.

— Тільки не називай мене своєю дівчиною, — буркнула вона та скривилася. — Мене не приваблює така перспектива.

— Навіть якщо це не насправді?

— Тим більше! Ти... — Божена ще дужче зморщила свій ніс. — Абсолютно не приваблюєш мене.

— Я радий, — задоволено сказав. — Ще бракувало, щоб у мене закохувалися якісь діти.

Тепер уже я скривився, а Божена вкотре закотила очі. Мені чомусь захотілося засміятися, але я стримався. Під її пильним поглядом я випрямився.

— Піду вже.

— Так, звісно. Двері там!

— Знаю, Божено.

— Я просто сподіваюся, що ти забудеш про це і більше не будеш тривожити мене в моєму затишному гніздечку.

Вона мило усміхнулася та покліпала мені очима. Я похитав головою, склавши руки на грудях.

— Доки я тут з тобою, — впевнено сказав, — доти буду тебе тривожити. Я до себе!

— Па-па! — кинула вона мені в спину.

Уже у дверях я міцно зажмурився, стримуючи важкий видих. Сподіваюся, мені не доведеться шкодувати про те, що я запропонував їй піти зі мною на виставку.