Читати книгу - "Третя крапля магії, Лариса Лешкевич"

– Нізащо! – рвучко вигукнула Айна, – краще згинути без сліду, ніж нелюба цілувати!

– Тихіше, шалена! – Кора замахала на неї стрічкою, – і думати не смій про поцілунки до весілля!

– Але я думаю, нянечка! – знизивши голос, довірливо зізналася Айна, –  хто мені заборонить думати!

Кора нічого не відповіла, тільки зітхнула і знову зайнялася шиттям.

– Скажи, нянько, звідки знаєш, що заміж без кохання можуть віддати? – помовчав трохи, спитала Айна, – адже ти теж ніде не була, все життя на одному місці просиділа.

– Не була, та багато чула. Нерідко ж заглядають до нас гості з чужих земель і розповідаю всяке… – відповіла Кора, перекусивши останню нитку.

– А чому ти сама заміж не вийшла? Чи не знайшлося гідного?

–  Гідний, може, і знайшовся б, тільки я його не шукала.

Дивно було Айні чути такі промови. Усі її подруги мріяли про заміжжя, ніхто не бажав залишатися в батьківському домі або виховувати чужих дітей.

Володіння у них чи маленьке: місто та кілька поселень, – і наречені є, і наречених у достатку, а якщо потреба, то можна і по сусідах судженого пошукати. На півночі землі великі, родючі, там теж люди у містах живуть, хай і  не такі могутні. Магія важлива, але важливіше за інше зараз – кров оновлювати, не давати їй застоюватися…

До того ж, іноземний залицяльник не мав права забирати наречену у свої землі, одружившись, він повинен залишатися в Етеляні, – такі закони, заповідані предками. Все – для благополуччя та процвітання!

– Ну досить запитань, час одягатись, – сказав Кора, – слуги вже давно прокинулися, зайде хтось, а ти тут у покривалі бігаєш…