Читати книгу - "Любов дика та прекрасна"

— Хотіла б я з нею познайомитися, — мовила Латіфа. — Бабуся Ґузель та її сестра, моя тітка Гейл, завжди згадували її з великою любов’ю. Вона ставилася до них так само, як до своєї власної дочки Нілуфер-султан.

— Я знала її, — відповіла Кат. — Вона померла, коли мені було лише чотири рочки, але я пам’ятаю ту прекрасну та владну стару даму, яку завжди в усьому слухалися її численні рідні та двоюрідні онуки й онучки. У великому залі Ґленкіркського замку є її великий портрет, написаний якраз перед тим, як вона опинилася в Туреччині. Мені завжди складно було зіставити зображення тієї прекрасної гордовитої молодої дівчини з владною, елегантною старою жінкою.

Очі Латіфи пустотливо блиснули, вона нахилилася вперед і змовницьки зашепотіла:

— Наша релігія забороняє робити будь-які зображення людей, але у Фірузі Кадін був хист до малювання. Вона написала багато маленьких портретів своїх рідних і згодом передала їх своїй доньці, бабусі Ґузель, яка передала їх мені. Я покажу їх тобі! — Вона плеснула в долоні й наказала рабині, що прийшла на цей виклик: — Принеси червону лаковану скриньку, що на дні великої оздобленої міддю кедрової скрині.

Коли маленьку скриньку обережно поставили їй на коліна, Латіфа шанобливо відкрила її. Коробка була Розділена на кілька секцій. Латіфа обережно зняла оксамитовий клаптик із верхньої полички, відкривши шість овальних мініатюр. На них були два чоловіки й чотири жінки. Кат упізнала свою прабабусю та її найкращу подругу Фірузі Кадін — її правнучка Латіфа була чітким її відображенням.

Принцеса всміхнулася.

— Справжні красуні, правда ж? Ця китаянка — Зулейка Кадін, третя дружина Селіма І. Дівчина з пристрасними бурштиново-золотавими очима — Саріна Кадін, його четверта дружина. Молодший із чоловіків — султан Сулейман, старший син Чири. Старший чоловік — султан Селім І.

Кат уважно розглядала цих людей та їхніх нащадків, мініатюрні зображення яких ховалися на нижніх поличках. Особливий захват у неї викликав кругловидий малюк, який, як вона дізналася, був принцом Каримом — її дідусем Чарльзом Леслі, першим графом Сайтена! Кат, що народилася й зростала в Шотландії, ніколи навіть не замислювалася над цією невеличкою часткою своєї спадщини. Утім, не можна було заперечувати, що її дід за материнською лінією народився оттоманським принцом, хай він і прожив майже все своє життя шотландцем. Вона так само, як і Латіфа, мала право додавати титул «султан» до свого імені, хай про це ніхто школи й не дізнається.

— Як дивно мені розуміти, — задумливо мовила Кат, — що дехто з цих людей — також і мої пращури.

— І усвідомлюючи це, люба моя Інчилі, ти все одно не зможеш стати щасливою з нами?

Кат терпляче зітхнула. Її кузина була такою дитиною.

— Латіфо, — тихо взялася пояснювати вона, — я не таке дитя, яким була Чира, коли вона вперше ступила на цю землю. У мене за спиною мій другий чоловік, заради якого я повстала проти нашого короля, і дев’ятеро дітей. Я не можу просто викинути цих людей із мого серця. Я не кохаю Цику. Я кохаю свого справжнього чоловіка, лорда Босвелла.

Ти, що кохаєш візира й уже багато років лишаєшся його дружиною, маєш бажати для нього лише найкращого. Допоможи мені втекти, кузино! Допоможи мені повернутися до мого власного чоловіка!

Як би ти почувалася, якби тебе викрали в Цики й силоміць змусили стати дружиною іншого чоловіка? Ти знаєш, що візир змушує мене завжди залишатися оголеною в його присутності? Що мені дозволено носити тільки стрічки й браслети?

Щоки Латіфи спалахнули ніжним трояндовим кольором. Вона зашепотіла у відповідь:

— Я не знала цього, Інчилі. Він завжди любив чуттєві задоволення. Тому я не надто переймалася тим, що він зібрав великий гарем. Інші задовольняють його жагу, тож, відколи народилися наші діти, я почуваюся майже вільною від його вимог. Мені не надто подобається таке. А тобі?

— Тільки з моїм справжнім чоловіком, і от із ним дуже подобається. Щоразу, коли мені доводиться прикидатися, що я скорилася нашому господареві Цикалазаде, мені від цього боляче. Я почуваюся не справжньою жінкою, а радше лялькою, іграшкою.

Латіфа кивнула, а потім довірливо розповіла Кат:

— Кілька років тому Цика та мій кузен, султан Могаммед, змагалися, скількох незайманок кожен із них зуміє взяти за день. Могаммед виграв, позбавивши цноти двадцятьох чотирьох безпомічних дівчат. Оскільки Цика відстав від нього лише на одну, вони вирішили, що справжнім переможцем стане той, у кого більше дівчат завагітніють. Султан переміг: у шістнадцятьох дівчат, з якими він розважався, народилися діти. Від Цики ж завагітніли лише дев'ятеро.

— Латіфо, будь ласка! — умовляла Кат. — Навідаймо завтра Естер Кіра. Я маю готуватися до втечі, бо інакше просто збожеволію. І, можливо, наш друг Гаммід зможе знайти кілька молодесеньких звабливих спокусниць, щоб Цика таки вилазив із мого ліжка, ну хоча б іноді!

Принцеса співчутливо кивнула, і наступного дня дві дружини візира вшанували дім Кіра своїм відвіданням. Там Кат змогла написати кілька слів до Френсіса, запевняючи його, що вона в безпеці, що кохає його й прагне якнайскоріше возз'єднатися з ним. Вона подивилася, як її цидулку забрав посильний, а потім, обернувшись до Естер, запитала:

— Ви вже обміркували мою втечу, Естер?

— Можливо, але твоєму чоловікові доведеться приїхати до Стамбула, щоб допомогти нам утілити надумане. — Вона поглянула на Латіфу. — Іди погуляй у саду, дитя моє. Коли Цикалазаде-паша запитає в тебе, чи знаєш ти, як утекла Інчилі, як на мене, краще буде, якщо ти зможеш чесно відповісти, що не знаєш.

Принцеса кивнула на знак згоди та подяки й залишила їх наодинці.

— Я вважаю, — провадила далі стара жінка, — що найкраще буде твоєму чоловікові приїхати до нас тим самим шляхом, яким ви будете повертатися. Якщо він його вже знатиме, згодом вам буде легше. Ваші переслідувачі не припускатимуть, що ви подорожуєте суходолом. Отож саме це ви й зробите, принаймні частково.

Ви відпливете звідси в невеличкому човні в Мармурове море, повз Дарданелли до Егейського моря. Опинившись там, пройдете острів Лемнос, а звідти попрямуєте до Фессалії. Підете рікою Піньос, від гирла вгору проти течії до джерела в горах. Коли плисти річкою стане неможливо, підете пішки пагорбами до річки Вьоси, де на вас чекатиме другий човен. Попливете аж униз за течією в Адріатичне море й звідти дістанетеся