Читати книгу - "Сонячний Птах"

– Ну ж бо, Бекморе, починай! – благав він і відразу ж радісно пробурчав, відчувши неймовірну полегкість: – Ні на мить не раніше, ніж треба.

Бекмор повів в атаку бойових слонів на рештки армії Тимона. Із трубними криками та гучним виттям величезні тварини пішли по живих тілах, топчучи їх ногами, підхоплюючи хоботами людей й підкидаючи їх до неба. Нажаханий крик розпачу вихопився з десятьох тисяч горлянок, й армія Тимона кинулася у воду.

– Час! – викрикнув Гай, і галери рвонулися до берега.

Вони причалили водночас, і з них вистрибнули на берег чотириста важких сокирників під проводом Гая Бен-Амона.

Його люди намагалися триматися біля нього. Бо в Шостому легіоні почесне місце в битві – це місце поруч із верховним жерцем. Але сокира з грифами так швидко прорубувалася вперед, що встигнути за нею було нелегко.

– За Ваала!

І вони пожинали такий щедрий урожай, що земля під їхніми ногами перетворилася на криваву багнюку, а вода в річці забарвилася в темно-червоний колір.

Посеред скупчення чорних тіл Гай побачив Тимона. Шок, який він пережив, на секунду вповільнив рух його зброї, і спис дістався до нього, вдаривши його в ребра. Гай убив списника недбалим ударом, спрямованим назад, потім став прорубуватися крізь затиснуті тіла до Тимона. То була важка робота, й Тимон відступав перед ним до річкового берега.

– Тимоне! – в розпачі вигукнув Гай, і жахливі задимлені жовті очі обернулися до нього й витримали його погляд.

То були очі леопарда, спійманого в пастку, жорстокі й невблаганні.

– Я викликаю тебе на битву! – гукнув Гай. – Бийся зі мною!

У відповідь Тимон випростався на свій повний зріст і пожбурив у Гая спис. Гай пригнувся, й наконечник списа ковзнув по його шолому й устромився в шию чоловіка, поруч із Гаєм. Чоловік закричав і впав.

Тимон обернувся й трьома стрибками досяг берега річки. Він стрибнув у червону воду й потужно поплив, застосовуючи стиль плавання оверарм, якого навчив його Гай.

Гай добіг до берега й зірвав із себе шолом і нагрудник, розірвав ремінці на поножах і рвучкими помахами ніг скинув сандалі.

Голий, крім пояса, на якому висіла сокира, Гай подивився через річку. Тимон уже був поза досяжністю лучників на березі, він подолав половину відстані до острова за той час, який знадобився Гаю, щоб роздягтися.

Гай стрибнув із берега, упав на воду животом. І поплив крізь криваву воду, загрібаючи її своїми довгими й мускулястими руками, спінюючи поверхню сильними ногами.

На острові Тимон знайшов собі зброю. То були метальні списи обгорілих тіл, що вкривали землю.

Коли Гай намацав дно й побрів до берега, Тимон кинув перший із них. Гай відбив списа обертовим ударом сокири, схожої на розкриті крила метелика, й відкинув списа геть, наче комаху.

Тимон кинув наступного списа – і знову марно. Він кидав їх одного за одним, але Гай наближався до нього, ступаючи по скелястій, заваленій трупами землі, й кожен спис, якого він кидав, влучав у сокиру й падав убік на скелясту землю, не завдавши Гаю ніякої шкоди.

У розпачі Тимон нахилився й підняв один із річкових валунів, завбільшки з голову людини. Він підняв його над головою обома руками й, кинувши його, ступив крок уперед. Валун завдав Гаєві слизького удару по плечах і збив його з ніг – він упав на спину, а сокира вислизнула з його руки.

Тимон кинувся на нього, забувши про все у гніві й ненависті. Гай підхопився із землі й полетів на супротивника, наче кинутий спис.

Головою Гай ударив у тіло Тимона саме під грудною кліткою, і повітря з його легенів вилетіло йому з горла, наче спазматичний подих агонії. Тимон скорчився, перегнувшись удвічі й упав навколішки, схопившись за груди обома руками.

Гай піднявся над ним і вдарив його голою рукою, як гладіатор. Він ударив Тимона кісточками свого кулака під вухом, і Тимон звалився, втративши тяму, на тверду, скелясту поверхню.

– Я не можу вбити тебе, Тимоне. – Голос Гая долетів до нього крізь сірий туман і з великої відстані. – Хоч ти заслуговуєш на смерть, як ніхто досі не заслуговував на неї. Ти обманув мою довіру. Ти підняв меч проти мене й мого царя – і я повинен був би вбити тебе.

Обличчя Гая увійшло у фокус, і Тимон виявив, що він лежить на спині з витягнутими руками. Спробував поворухнутися і зрозумів, що зв’язаний. Ремінці були обмотані навколо його пальців і втримувалися кілками, забитими у тверду скельну землю. Він обернув голову й побачив, що лежить на північному березі острова, невидимий для спостерігачів на південному березі, наодинці з Гаєм.

На каменях поруч нього горіло невелике вогнище з плавучого дерева. Гай розпалив його з решток, які ледве жевріли, й у ньому нагрівався широкий наконечник списа, ратище якого було коротко обрубане.

– У нас мало часу. Скоро мої люди прийдуть сюди і знайдуть мене. І тоді ця справа більше не залежатиме від мене, – слушно пояснив Гай. – Я дав обіцянку своїм богам, тому не можу покарати тебе так, як ти того заслуговуєш. Але я маю також обов’язок перед своїм царем і своїм народом. Я не можу дозволити, щоб ти знову підняв проти нас меч. Римляни мали свій спосіб покарання в таких випадках, і, хоч я ненавиджу все, що походить із Риму, мені доведеться запозичити їхній приклад.

Гай підвівся на ноги й нахилився над Тимоном.

– Я припустився помилки з тобою. Жодна людина не в змозі приручити дикого леопарда. – Гай узяв у праву руку сокиру з грифами. – Ти так і не став Тимоном, ти завжди залишався Манатассі. Ти відрізняєшся від мене, як колір твоєї шкіри відрізняється від кольору моєї. Між нами ніколи не було нічого спільного, була ілюзія, бо, хоч наші губи спроможні розмовляти однією мовою, наші вуха чують її по-різному. Твоя мета – зруйнувати все, що дороге для мене, усе, що мій народ побудував й оберігає. Моя мета – захищати це кров’ю власного життя. – Гай помовчав, і в тоні його голосу пролунав справжній жаль, коли він провадив: – Я не можу вбити тебе, але я повинен зробити так, щоб ти ніколи більше не зміг підняти меч.

Сокира з грифами проспівала, й Тимон зойкнув, а тоді тихо застогнав, коли його обрубана права рука скорчилася й затремтіла, як поранена на смерть тварина, на випаленій землі острова.

Гай дістав розжарене лезо