Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

Ранок застав їх виснажених, стомлених, знесилених, але надзвичайно щасливих в обіймах одне одного. Вогонь їхньої пристрасті розпалився в ту ніч ще двічі, і Арселія дозволила собі повністю відкинути сором, сумніви та сторонні думки, щоб зануритися в безодню емоцій.

Ульф не був її першим чоловіком, але став тим, кого вона обрала сама. Цього разу все було інакше: зовсім не так, як її вчили, зовсім не так, як вона звикла. У його дотиках — наполегливих, владних, сповнених дикої, первісної сили — горіло бажання володіти нею, взяти не тільки тіло, але й захопити її думки, емоції, кожен її подих.

І, що дивно, вона бажала того ж: стати для нього єдиною, подарувати те, що ніколи б не запропонувала іншому з власної волі.

Тієї ночі для Арселії не існувало заборон. Їй хотілося, щоб Ульф втратив розум, не згадав свого імені вранці, відчув насолоду, рівноцінну за силою смертельному удару в серце. І, бачать стихії, вона знала, як цього домогтися.

Її дотики ставали дедалі сміливішими, а поцілунки — відверто зухвалими. Вона вивчала, відшукуючи його найслабші точки та найчутливіші місця. Їй подобалося торкатися до його тіла, відчувати, як по міцних м'язах прокочується тремтіння бажання, дражнити, обіцяючи, але обманювати раз у раз. А потім її губи прокреслили доріжку на його грудях і животі, але не зупинилися, а рушили нижче, і Ульф не витримав — застогнав, втрачаючи дихання, здаючись на її милість та абсолютно підкоряючись її поривам.

...Трохи пізніше він зміг притягнути її до себе, стиснути в обіймах, зазирнути в очі — і розчинитися в лукавих смішинках, дивним чином переплетених зі збентеженням. Його пальці обережно торкнулися її губ, злегка припухлих від пестощів, провели лінію на вологій від поту шкірі.

— Я кохаю тебе, — голос його здавався зірваним, хвилююче низьким.

— А я кохаю тебе, — в її очах кружляли зеленуваті іскри магії. — Навіть якщо іноді хочу розбити щось важке об твою голову.

Їхній третій раз виявився тихим і ніжним, сповненим терплячих, ласкавих дотиків, неспішності, турботи. Він взяв її акуратно, відчуваючи, як по її тілу розходиться втома, як вона слабшає, наситившись коханням. І дозволив їй поринути в сон, щойно хвиля задоволення, досягнувши неможливого піку, спала.

Арселія затихла, заснувши на його плечі. Але Ульф ще довго не спав, милуючись її обличчям, перебираючи пасма довгого волосся і вслухаючись у розмірене дихання.

— Я нікому тебе не віддам, — тихо пообіцяв він самому собі, залишаючи на її щоці легкий поцілунок. — Клянуся всім, що є в цьому світі!