Читати книгу - "Браслет із знаком лева"

Крізь динамік рознісся голос священика, котрий виголошував молебен на честь Богородиці, ім’ям якої буде названо християнську церкву тут, на землі тоба-батаків.

Хвала тобі, Матір Божа, заступнице роду людського…

— Як ви себе почуваєте? — зайшов до кімнати Маас. — Чи зможете прийняти Фантабеана Калі?

Це запитання довелося лікарю повторити двічі, бо Марта була знову відсторонена від усього, що робилося навколо неї, цілком занурена в особисте, нічого не чула і не помічала.

Фантабеан Калі приніс чек. Величезна сума в перерахунку на долари США не викликала жодних емоцій.

— Подбайте про моїх друзів, — тільки й попросила.

— Ми все зробимо, не хвилюйтесь. А зараз відвеземо вас до літака, — як завжди з шанобливим поклоном говорив Калі. — Візьміть, це квитки до Мельбурна. Сподіваюсь, вас там зустрічатимуть?

— Так, я вже телефонував до її дядечка, — відповів замість Марти Маас.

Калі вклонився і нечутно вийшов. Марта так і не відійшла від вікна, де за стіною тропічної зелені йшла дорога до водоспаду.

— Як ви? — торкнувся Мартиного плеча лікар.

— Болить…

— Що?

— Пам’ять… Так пече в грудях, стоїть усе перед очима… Завезіть мене востаннє туди, — махнула рукою у напрямку гір. — Благаю, завезіть до Майкла…

До відльоту літака лишилося небагато часу, але не виконати бажання Марти було просто неможливо.

Ліан і Фатухелу тупцяли тут же. Після того, як Марта сяде в автомобіль і під опікою марга Гінсутіон поїде на летовище, вони разом з лікарем Маасом на дхоу вирушать додому.

Почувалися ніяково, бо горе не позбавило Марти здатності зробити відповідні розпорядження і через Калі кожен теж отримав чек.

Усі зупинилися над урвищем.

Крізь пелену води важко було побачити бодай що, однак Марта змогла побачити і відчути те, що хотіла.

Сіра прохолода могутньої піни, потрощеної природною силою, огорнула її легкою, прозорою і до болю бажаною матерією відчуття продовження людської сутності у новому її материнському вимірі. Майкл залишив найкращу, найбільшу чоловічу частину любові — свого сина. І тому нерозірваний їх зв’язок, непереможний, він виявився сильнішим за смерть.

Це було саме те, що хотіла знайти її душа.

… коли Марта почула і розібрала приємний жіночий голос, що просив пристебнути паски, до неї дійшло, що оце вона знову опинилася у літаку. Поруч сиділа Мануса і голосно випускаючи носом повітря, не могла дати раду паскам. Перед ними у прикріпленому до стіні легкому ліжечку спав Стефко. Марта допомогла Манусі і тільки коли почула потрібне клацання, відкинулася на спинку крісла.

Друге її життя закінчилося. Починалося воно, правда, теж у літаку. Третє, виходить, також починається з дороги…

— Завтра я зберу членів ради директорів і відрекомендую тебе, — говорив вуйко Степан, коли вони зайшли до його кабінету.

Марті ще не доводилося бачити такого величезного кабінету, в якому б працювала одна людина. Це її вуйко — власник головного пакету акцій і голова ради директорів правління австралійської мережі «VICTORY BANK».

Величезний стіл заставлений телефонними апаратами, світяться сині очі двох комп’ютерів. Марта уже знає, що на один поступає остання інформація про котування акцій на світовій біржі, а на другому раз по раз з’являються останні дані про результати торгівлі валютами.

У глибині кабінету — ще один стіл, для засідань. За ним збираються члени правління, фінансові магнати Мельбурна.

Марта обійшла кабінет, вистелений килимовим покриттям, в інтер’єр якого гармонійно вписувалися і пишні букети квітів, і численні вазони, що мостилися у кожному кутку.

— Сідай, сідай! — майже за руку потягнув у крісло племінницю вуйко Степан. — Тепер це твоє робоче місце. Ти керуватимеш, а я відпрацював своє…

Очі у вуйка по-старечому зволожилися. Він щиро радів, що передає увесь капітал у руки єдиної спадкоємниці свого тестаменту. Правда, про це їй ще не говорив, але недовго лишилося, поки особистий адвокат зробить це замість нього.

— А як виросте Стефко, то замінить тебе…

Скільки часу минуло відтоді, як він, приречений невиліковною хворобою, надіслав запрошення племінниці і чекав її приїзду? Скільки пережив усього, поки вона, майже по року мовчання, нарешті опинилася біля нього у Мельбурні…

Зустрів на летовищі сувору, спокійну молоду жінку, біля якої дріботіла служниця з немовлям. Це ж і його онук, рахуйте, не тільки сестрин. Скільки по телефону наговорився з сестрою і переказував, який потішний малий Стефко. Тільки тоді пожалкував, що стоїть на межі відведеного йому Господом життя.

— Завтра я б хотіла звернутися до членів ради директорів з деякими пропозиціями, — спокійно, навіть з холодком розважливості в голосі, заговорила Марта. — Як ви гадаєте, а якщо ми відкриємо філії «VICTORY BANK» у Львові і будемо інвестувати кошти у розвиток місцевої промисловості? Долучимо до цього мою частку капіталу, отриманого від тоба… Зрештою, маючи стільки валюти, можна було б взятися серйозно за відродження бодай однієї галузі економіки області. А чому б і ні? Хоча, можливо, я занадто фантазую…

— Е, ні. Хороша ідея, слушна, — підтримав вуйко Степан. — Нас цікавить серйозний ринок інвестування, а за Україну — я перший.

Марті ставало набагато легше, коли вона говорила про Львів, про ті речі, якими займалася, на яких розумілася і до яких її так тягнуло.

Коли ж це було? У її першому житті. Від другого залишився попіл на закам’янілому серці і єдиний пагінчик, що втримує у третьому